Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 26.05.2017, 08:17
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Календар

«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Чому у Львові нема метро, або полтергейст львівської підземки

Львівське Метро це водночас ностальгічна і небайдужа тема для Львова і львів’ян. Ще у 1988 р. у Львівській міськраді було створено дирекцію Львівського підземного трамваю. Місто було замовником. Харківський інститут комунального господарства розробив генеральний план будівництва. Згідно з ним передбачалося прорити під землею три хордові лінії на глибині 30 м. Перша мала проходити під центральною частиною міста. Ще дві дільниці колії планувалося прокласти від головного залізничного вокзалу до мікрорайонів міста.

Що трапилось з Львівською підземкою і чому її не добудували нам розповів Бригадир прохідників Леонід Григор’єв. У 1988 році приїхав до Львова з Луганщини очолити бригаду прохідників «Львівпромбуду».

 

- Чому саме до Львова ви просили скерування?

З двох причин, спеціалістам мого рівня виділяли квартири, а в мене на той час уже було двоє дітей і це був реальний шанс на своє житло і на підвищення по службі водночас. Сам я з шахтарів-прохідників, ото й хотів перекваліфікуватись на метробудівця.

 

— Ми знаємо, що в центральній частині Львова дуже близько знаходяться підземні води. Як мала вирішуватися ця проблема?

До початку прохідницьких робіт уже була зведена компресорна станція. Від неї прокладені труби до центрального ствола шахти на території палацу Потоцьких, де було побудовано електропідстанцію та двоповерхове адміністративно-побутове приміщення. Живлення підстанції тягнули з Шевченківського гаю.

Ми заздалегідь ознайомилися з геологічними умовами. Перед нами на кілька метрів залягали мергелі, досить стійкі глини, а далі лежали шари торфу. Ближче до Полтви мали підійти до району пливунів давнього русла.

Підземні води що знаходяться дуже близько мали намір відкачати. Геологічна розвідка засвідчила, що такі роботи ніяк не «загрожували» дубовим палям, які під багатьма будинками центральної частини міста замість фундаментів. Біля багатьох з них прорили свердловини і встановили спеціальні прилади, які контролювали рівень підземних вод. Створювали багатократний рівень захисту. Якщо датчики фіксували осадку ґрунту бодай на один міліметр, то роботи припинялися і проводилися додаткові укріплювальні операції.

 

- Як вам працювалося і з чим довелось зіткнутись у процесі роботи?

Фронт робіт був широкий, а механізмів не вистарчало. Більшість членів бригади були новачками на будівництві. За зміну бригада проходила 30-40 сантиметрів. Помагали робітники з Київського метрополітенуКілька змін ми користувались виключно ручним знаряддям. Молотками розбивали породу, лопатами накидали її у вагонетки, за допомогою звичайного троса монтували тюбінгиЗа декілька місяців було прорито центральну шахту завширшки 5 м і глибиною 30. На дно шурфу вже спустили прохідницький комбайн, за допомогою якого по ходу майбутньої лінії належало вибрати 350 тис. м3 грунту.

 

— Чому проект будівництва Львівського метрополітену так і не був реалізований?

Саме в ті дні, коли з добрими сподіваннями поглядали на прохідницький комбайн, у шахті почали відбуватись дивні речі. Робочі повертались з шахти смертельно бліді. В забій несподівано почала просочуватись вода. Навіть найпримітивніша техніка почала виходити з ладу. Робітники стверджували що у них жбурляли кусками породи і інструментами, в підземеллі чути дивні шуми. Мої хлопці почали травмуватись при незрозумілих обставинах, доводилось відправляти їх у медпункт, який з того часу не простоював ні дня. Чим дальше просувались роботи, тим більше випадків ставалось. І чим більше породи ми вивантажували, тим нестерпнішим ставало оточення. Ситуація нагніталася, з однієї сторони осідає порода а з іншої з повітря тебе постійно атакує щось невидиме. Крім всього шахту почала заливати вода. Ми кілька днів підряд не виходили з тунелю, були знесилені, промоклі до нитки боролись з водою. Спроби її відвести в бокові допоміжні тунелі та відкачати виявились марними: вона поступала знову прямо з залізобетонного тюбінгового кільця шахти. Довелось повідомити в Харківметропроект і в Львівський обком Компартії України.

 

- Пане Леонід, коли ви самі зіштовхнулись з феноменом полтергейсту львівської підземки?

За тиждень з Москви приїхала комісія для перевірки. У цей час на подвір'ї Палацу Потоцьких показово працювали студенти. Вважалося, що робота робітничої молоді на виробництві сприяла формуванню поваги до праці. В управлінні скликали збори. Були присутні Керівник Серпухівсько-Тімірязівської лінії Московського Метрополітену Н.Ухов, керівництво Київметробуду на чолі з гендиректором В. Петренком, фахівці Київського філіалу інституту "Метродніпротранс", Р. Мишко головний інженер «Містопроекту»,  та вся дирекція будівництва на чолі з Р. Павликом. Засідання мало тривати 2 дні. Кротко заслухавши начальників підрозділів близько 11 год перевіряючі спустилась на дно шурфу.

Я саме доповідав комісії про ситуацію, як з укріпленого склепіння практично до моїх ніг впав кусок ґрунту товщиною у 20 см довжиною і шириною приблизно 100х30 см. На стелі ані сліду. На кілька секунд запанувала тиша, тільки луна від падіння ще ніби відходила, а потім був страшний рев і стогін. Саме тоді я повірив у полтергейста Львівської підземки. Через тиждень після зборів Комісія вирішила основні зусилля спрямувати на прокладання наземної лінії швидкісного трамваю. Прийшло розпорядження з Москви будь які згадки про полтергейст присікати докорінно. Щодо підземних робіт то було прийняте рішення засипати піском і законсервувати центральний вхід шахти біля палацу Потоцьких.

Пізніше, на залишках руїн підземки було збудовано фундамент палацу Мистецтв. Інформація про проблеми у львівській підземці була визнана секретною. Я, як і інші, підписав лист про не розголошення державної таємниці.

 

 

Від редакції хочеться додати, що впровадження підземного транспорту передбачено і в концепції розвитку «столиці» Галичини, яку міські депутати ухвалили у 2006році. Цей документ передбачає, що львівське метро буде полегшеного типу. Після затверд­ження концепції, яка є першим етапом у коригуванні генерального плану міста, що визначатиме його розвиток на найближчі 20 років, побудову метро планують розпочати у 2020—2030 рр.

Проектанти пропонують прокладати метро трохи в обхід центру — на 300—400 м далі від русла річки Полтви. Підземка полегшеного типу в півтора раза дешевша від звичайної і має вдвічі-тричі меншу вібрацію, що важливо для місць з історичною забудовою. З’явиться ж метро лише по тому, як у Львові затвердять генеральний план розвитку міста.

 

 

Леонід Григор’єв народився 28 вересня 1957 року у селі. Митченки Бахмацького району Чернігівської області. У 1975 році закінчив Антрацитівське професійно-технічне училище № 41. Трудову діяльність розпочав у липні 1975 року у шахто будівельному управлінні №5 комбінату "Свердловантрацит" Луганської області слюсарем-сантехніком, а з вересня 1975 року працював прохідником. У 1985 році був обраний бригадиром прохідників. У 1988 році приїхав до Львова очолити бригаду прохідників «Львівпромбуду». У 1989 році повернувся у «Свердловантрацит», де продовжив свою трудову діяльність.

Нагороджений численними урядовими нагородами: медалями "За трудову доблесть", "За доблесний труд"; орденом Трудового Червоного прапора, орденом Жовтневої революції.