Вітаю Вас Гість!
Понеділок, 29.05.2017, 10:42
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Календар

«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Із гарної родини- на славу України

Рід Перчуків належить до корінних у селі Жидичин.

Як і про кожну родину, у нас склалося певне усталене враження. Перчуки – люди трудолюбиві. В їхніх обійстях завжди порядок. Колись, до війни, вони були заможними господарями, мали власні сівалки, плуги, молотарки, вправних коней та столи і шафи із ясеня.

Рід дуже давній, побожний. Як правило, щонеділі вони ходять в церкву на службу Божу.

Серед них були майстри плетіння із соломи, вправні рибалки, які знали усі тонкощі цього давнього промислу. Жінки ткали, вишивали. Перчук Петро Митрофанович- батько нашого гарматного Володимира подарував шкільній кімнаті – музею «Берегиня» ткацький верстат.

Мене завжди приємно вражала ця любов до рідної історичної спадщини. Якось прийшла до Петра Митрофановича записати спогади про минуле села і була вражена, з яким трепетом він показував мені вирізки із газет, записи і фото. Таку пошану до рідної історії можна відчути , на жаль, не у кожній хаті. Дістав і навіть дав почитати дядько Петро цілу підшивку журналу « Сільський господар» за 1935- 1938 роки.

А ще він власноручно описав епізод із життя свого брата. Коли він дав мені прочитати свої записи, то вся моя сім’я читала ці спогади, як захоплюючу повість. Розповіді були опубліковані у газеті « Волинь» ( травень 1998 року ). 

Він докладно розповідав про діяльність осередку « Просвіти» у Жидичині, воїнів УПА, повсякденне життя, колишню школу. Завдяки йому для мене самої прояснювалися багато суперечливих сторінок жидичинської історії.

Ця родина належала до патріотично налаштованих, але для них це не було просто гаслом. Вони підтверджували любов до рідної землі активною позицією, конкретними справами.

Теперішні батьки вважають у своїй більшості, що їх основне завдання- одягнути своє чадо, нагодувати і забезпечити матеріально. Розумовий розвиток повністю у багатьох випадках перекладається на заклади освіти. І, що б ми там не говорили, а головні духовні запити наших дітей закладаються дідами і батьками.

До честі Перчуків, турбота про освіту і культуру є взірцем для людей.

Усі вихідці із цієї родини гарно вчилися у школі, були активними у культурно - просвітницькій роботі. І це характерно для їхніх родичів. Уже як вчитель скажу і як класний керівник. У мене в класі вчилися племінник Перчука Володі- Ричук Юрій і Перчук Ольга- далека родичка.

Обоє брали участь у роботі секції з історичного краєзнавства Волинської МАН. Юрій вийшов призером обласного конкурсу учнівських дослідницьких робіт, а Ольга зайняла перше місце у Всеукраїнській конференції.

Обоє вступили на історичний факультет Волинського державного університету . Науковець із цього вузу Володимир Пришляк ще й досі висловлює захоплення дипломною роботою Ричука Юрія, написаною на основі місцевого матеріалу із села Жидичин з використанням усних джерел інформації.

Нині яскравим представником цієї родини є Володимир Перчук. Він належить до тих людей. Яких відразу видно у натовпі. Оригінальність його натури була помітною іще в школі. Пам’ятаю, як відзначався Володя у проведенні КВК та інших: і розважальних, і просвітницьких заходах у школі.

Я рада, що ми знову співпрацюємо і вирішуємо спільну справу відродження наших християнських цінностей.

У цього представника Козацького Стрілецького Братства- широта пізнання, ерудиція, практичність і сила духу водночас.

Хай же Бог пошле йому всілякі блага!

Іраїда Майданець - вчителька історії ЗОШ 1-3 ст. С. Жидичин.