Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 25.04.2017, 17:29
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Чорні Запорожці

ГЕНЕРАЛ ПЕТРО ДЯЧЕНКО - БОЙОВИЙ ОРЕЛ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА
ДяченкоПетро Дяченко... В Україні ще поки що не досить відома постать, але це направду легендарна особистість, вояк і патріот.

У своїй книзі п.н. „Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Спогади" (Вінніпеґ, 1981), отаман Тарас Бульба-Боровець (1908-1981), зокрема, зазначає, що на початку серпня 1941 року „...полковник Дяченко зголосив свою готовність прийняти обов'язки Начальника Штабу УПА..."-„Поліської Січі". І далі: „...Я знав цю людину тільки з історії наших визвольних змагань 1918-20 років, як командира славного кавалерійського полку „Чорних Запорожців" Армії УНР. Мені було відомо також, що він довший час служив контрактовим старшиною в польській армії та скінчив польську „Вищу Воєнну Школу".

Керівник господарського відділу крайового військового штабу групи УПА-„Північ" Роман Петренко (Татура), „Юрко", „Омелько" (1913-2008) пише у своїх спогадах „За Україну, за її Волю" (т. 27 Літопису УПА, 1997), що після того, як полковник за власним бажанням та з об'єктивних причин, що склалися в „Поліській Січі", - зрезиґнував з посади начштабу, бандерівцям з „ОУН у Володимирі стало відомо, що полк. П. Дяченко хоче нав'язати контакт з УПА... На умовлену зустріч полк. П. Дяченко прибув нашим зв'язком і був надзвичайно втішений, побачивши мене... Виявилось, що він уже давно хотів нав'язати контакт з підпіллям, ...пообіцяв зв'язати нас з президентом УНР в екзилі А. Лівицьким" та допомогти вишколити радистів, хоча це було досить ризикованою справою.... Тоді ж Дяченко передав для відділів УПА „через тільки відомі йому джерела, певну кількість зброї (зокрема, короткої і ґранати)..."

Так хто ж був Петро Дяченко?

Я ж багато довідався про нього, опираючись на матеріяли періодичної преси, переважно комбатантських організацій, як також філядельфійського часопису „Америка", де були друковані спомини Полковника, як також вивчаючи доволі ґрунтовні дослідження сучасних українських істориків Анатолія Руккаса, Романа Коваля та Ярослава Ткаченка.

Але мені цього було замало. І я вирішив поїхати до родинного села генерала Дяченка, у Березову Луку на Полтавщині. Несподівано виявилось, що, незважаючи на страшні роки більшовицького терору, про славну родину Дяченків в цьому невеликому селі добре пам'ятають. Ба, більше - про них розповідали навіть не лише люди старшого віку, але, на мій подив, в більшості своїй національно-свідомі представники молодшого покоління, хоча вони не завжди говорили вголос, а здебільшого - пошепки, мовляв, село у нас ще таке комуністичне. Й таке склалося у мене перше враження.

Також, зовсім несподівано, я там дізнався, буцімто, рідним племінником полк. Петра Дяченка, тобто сином його сестри, був розстріляний в часи терору український письменник та літературний критик Леонід Іванович Сукачов, який народився у Полтаві (?) в 1912 році, мав літературні псевдоніми „Юрій Вітренко", „Омелько Блюденко" та інші. У 1937 році був розстріляний, а в 1955-му-посмертно реабілітований.

Рідний брат Петра Дяченка, Віктор Гаврилович, який народився у Березовій Луці 14 березня 1892 року, в російському війську під час Першої світової війни дослужився до штабс-капітана й був нагороджений усіма орденами Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою, після революції проходив службу у Збройних Силах Півдня Росії, з якими в січні був інтернований у Польщі, однак в серпні 1920 року ввійшов до складу Армії УНР, як командир 2-го куреня Кінного полку Чорних запорожців, сотник Дієвої армії УНР, був кількакратно поранений. Згодом закінчив у Варшаві політехнічний інститут, пізніше працював, як інженер, на залізничному транспорті у місті Несвіж (Польща). В роки Другої світової війни служив у „Поліській Січі" от. Бульби-Боровця та 2-ій Українській Дивізії Української Національної Армії. Віктор Дяченко, підвищений на еміграції до звання підполковника армії УНР, помер поблизу міста Лейк Женева, що у штаті Вісконсин (США) 26 квітня 1971 року.

Полк. Петро Дяченко (30.01. 1895-23.04. 1965) походив із козацького роду. Він знав старі козацькі традиції, добре розумів їх та, незважаючи на службу й вишкіл у російському імператорському війську, зберіг їх та впровадив у життя, розбудовуючи пізніше знаменитий кінний полк, з яким пройшов славний бойовий шлях в рядах відродженої у 1918-1920 роках української армії.

Він закінчив курс реальної школи у тодішньому повітовому центрі - Миргороді, а згодом кінну шкоду прапорщиків в Оренбурзі. Був вояком чотирьох армій - штабс-капітаном царської армії у 333-му Глазівському полку 84-ої дивізії, командиром у ранзі сотника Кінно-запорізького республіканського полку (полк Чорних Запорожців), а згодом - полковником Дієвої армії УНР, учасником першого Зимового походу, а від 20 липня 1928 року - контрактовим майором 1-го шволежерського полку за часів Юзефа Пілсудського в Польщі (із збереженням офіційного підданства УНР), а в часі Другої світової війни він став командиром Українського леґіону самооборони, згодом очільником 3-го пішого полку Українського Визвольного Війська (УВВ), а пізніше - командиром української протипанцерної бригади „Вільна Україна" Української Національної Армії під командуванням ген. Павла Шандрука.

Про історію протипанцерної бригади „Вільна Україна" генерал-хор. Петро Дяченко (а це звання йому надав уряд УНР в екзилі) детально написав у своїх споминах у ч. 4 часопису „Вісті комбатанта" за 1972 рік.

Як відомо, у березні 1945 року Український Національний Комітет було визнано єдиним представником українського народу в Німеччині й дано згоду на створення Української Національної Армії (УНА). Відразу після проголошення деклярації, у цій справі розпочались активні заходи щодо розбудови протипанцерної бригади „Вільна Україна", командиром якої генерал Павло Шандрук призначив тоді ще полковника Петра Дяченка. Хоча, за даними дослідника Івана Буртика, формування бригади почалося ще 22 лютого 1945 року. Пізніше ж цей військовий підрозділ було заприсяжнено ген. Шандруком як Другу дивізію УНА, її зформовано в Німеку під Берліном, а згодом переведено в Чехословаччину, до містя Гляц.

В цій протипанцерній бриґаді, як згадував полковник Дяченко, „...вирізнялась у другому курені 4-та сотня УПА, бо кадрами її були 32 упісти, які долучилися до бригади в р-ні Гляца".

Однак, особливою сторінкою у вояцькій біографії Петра Дяченка є його командування Полком Чорних Запорожців, цією ударною частиною високої бойової якости, прапор якої, до речі, був чорним, сріблястим обшитий. З одного боку було нашите гасло „Україна або смерть", а під тим гомілки і череп над ними.

Дехто в цьому полку, за свідченням, Валентина Сім'янціва, носив оті, на кшталт гусарських даламентівок, верхній одяг на плечі, розшитий шнурами. Це, однак, не було даниною московській чи австрійській традиції, оскільки раніше, десь із середини 17-го століття, вся кіннота Московщини була зформована майже виключно із українських полків, наприклад, один з яких, - Олександрійський полк гусарів, - також мав відзначення „чорний".

У своїй статті „Бойовий орел української кінноти" проф. Лев Шанковський (1903-1995) слушно зауважував, що поза „модерною ударністю чорношличники полк. Дяченка таки дійсно нагадували своїх предків, козацьких кіннотників із загонів Мрозовицького-Морозенка чи Кривоноса. Вони уподібнювалися до них, перш-за-все, своїм виглядом. Ось оголений лоб, з якого звисає козацький „оселедець", - це не тільки стара традиція, але й засіб для збільшення боєздатности під сучасну пору. З „оселедцем" полону немає; большевицькі вороги придумували для власників „оселедців" особливі тортури, знаючи, що їх власники належать до „отборних частєй Петлюри". Далі, на голові козацька шапка
з довжелезним, козацьким шликом, для командного складу обрамованим срібними чи золотими нашивками... Жупани й шаравари, що їх випускали на чоботи, доповнювали парадний однострій „Чорношличників'' при чому козацький жупан мав на кінці чорні вилоги в трикутній формі... Чорний Запорізький полк був прекрасним бойовим полком, що його аннали не знали поразки на полі бою. Це були дійсно бойові орли української кінноти, і між ними перший бойовий орел, командир полку, - полк. Дяченко, справжній невмирущий козак-характерник наших днів, що свою ознаку успадкував по своїх славних козацьких предках... Чорний Запорізький кінний полк полк. Дяченка в бою переможеним не був...

До речі, із цього, справді уславленого села Березова Лука на полтавській Гадяччині, де народився полк. Дяченко, походив й інший визначний командир Української Повстанської Армії майор „Байда" - Петро Миколенко - (правдиве прізвище - Микола Лаврінович Савченко) (1921-1979), командир сотні „Східняки", пізніше Перемиського куреня УПА та очільник рейдуючих на Захід підрозділів УПА.

...Петро Дяченко був одружений двічі. Від першого шлюбу мав двох синів Юрія (11.07.1923 р. н.) та Олеся (27.12.1928 р. н.),які загинули у вирі подій Другої світової війни, а в другому шлюбі з дружиною, пані Оленою, вони виховали сина Петра, пізнішого сержанта американських ВПС, учасника війни у В'єтнамі.

Похований Петро Дяченко на українському цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Ню Джерзі.
А гідне місце Йому - в Пантеоні героїв Української Революції на рідній землі! Та в пам'яті вдячних нащадків!

До речі, очолюваний мною Інститут УВК вже ініціював створення в рамках МГО окремого Коша імені генерал-хорунжого Петра Дяченка, гаслом якого, думається, має стати й наразі дуже актуальний девіз Кінного полку Чорних запорожців: „Україна або смерть!".

доктор права УВУ Олександер Панченко,
директор Інституту Українського Вільного Козацтва
ім. Антона Кущинського, адвокат

Джерело: http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2009/08/blog-post_16.html
Категорія: Чорні Запорожці | Додав: Соломія (16.02.2010) | Автор: Олександр Панченко
Переглядів: 50347 | Теги: Петро Дяченко, чорношличник, генерал, козаки, козак, Чорні Запорожці, полк Чорних запорожців
Всього коментарів: 0
avatar