Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 28.04.2017, 03:24
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Гумор

Гуморески Степана Руданського

АХМЕТ III І ЗАПОРОЖЦІ


В літо тисяча шістсоте, 
В літо теє боже, 
Прийшла грамота Ахмета 
В наше Запорожжя:
   
«Я султан, син Магомета, 
Внук Бога їдного, 
Брат місяця-перекроя 
І сонця самого,
 
Лицар сильний і могучий, 
Краль над королями, 
Воєвода всього світу 
І цар над царями.

Цар столиці Цареграду 
І цар Македону, 
Греків, сербів, молдаванів 
І цар Вавилону.

Цар Подолі, і Галича, 
І славного Криму, 
Цар Єгипту, і Ораби, 
І цар Русалиму.

Сторож гробу в Русалимі 
І вашого Бога... 
Християн усіх на світі 
Смуток і підмога —

Кажу вам: усім козакам 
Мені передатись, 
А як ні,— добра від мене 
Вам не сподіватись!»

Того ж року запорожці 
Грамоту читали 
І до вражого Ахмета 
От що написали:

«Ти, султане, чортів сину, 
Люципера брате, 
Внуку гаспида самого 
І чорте рогатийі

Такий рицарю, що дідько 
Тебе об...ає,
А все військо твоє тілько 
Г...но пожирає;

Стравнику ти цареградський, 
Пивнику макдонський, 
Свине грецька, молдаванська 
Ковалю вавлонський!

Кате сербів і Подолі, 
Папуго ти кримська, 
Єгипетський ти свинарю, 
Сово русалимська!

Ти — погана свинячая 
Морда, не підмога, 
І дурень ти, а не сторож 
У нашого Бога.

Не годен ти нас, хрещених, 
І десь цілувати, 
А не то, щоб Запорожжя 
Під собою мати!

Ми землею і водою 
Будем воюватись, 
І тебе нам, бісів сину, 
Нічого боятись.

Так тобі ми відвічаєм, 
А року не знаєм, 
Бо ми ваших календарів 
В Січі не тримаєм.

Місяць наш — тепер на небі, 
День — той самий, що у вас. 
За цим словом, вражі турки, 
Поцілуйте в с... нас!»



КОЗАЦЬКА МІРА

Зайшов козак до коршомки.
"Здоров, орендарю!
А налий-но мені,— каже,—
Горілачі чару!"
Налив Мошко одну чару,
Козак вихиляє.
Вихиляє, не ковтає,
Іще підставляє.
Налив другу, козак хилить,
Разом дві ковтає
Та й жидові коло шинку
Трояка кидає.
Підійняв жид, подивився...
"Гирсти, як то буде?!
В мене кожну по три гроші
Пили добрі люди!"
"Мовчи, жиде бородатий,
Тебе не питають.
У нас,— каже,— запорожці
Свою міру мають.
Не першина нашим пити,
Пили ми немало,
А у губу за три гроші
Більше не влізало!.."


ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ

Приїхали запорожці
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.

Сидять собі. В них жупани
Все кармазинові,
І самі такі храбренні"
Вуса прездорові.

Задивились на ті вуса
Ляхи-мосціпани.
"Що б їм, — кажуть, — дати їсти?
Даймо їм сметани!"

Поставили їм сметани,
їсти припрошають,
Але наші запорожці
Разом відмовляють!

"Славная у вас сметана...
Тілько вибавите,
А перше нам, запорожцям,
Щільник меду дайте!"

Дали й меду запорожцям...
Вони як поїли,
Так ті вуса прездорові
Вгору й завертіли.

Тоді й кажуть королеві:
"А що, ясний пане!
Нехай тепер запорожцям
Подають сметани!"


ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ПАНИ

Стали колись Хмельницького
Ляхи підмовляти,
Щоби нашу Україну
З Польщею з'єднати.

А Хмельницький їм говорить:
"Сядьте, добрі люди!
Послухайте мої байки,
Чи правдива буде?..

Ото був собі господар,
Мав ідного сина,
І любив він його щиро —
Сказано, дитина ...

Любив його, як дитину"
Годив, як паняті;
Але в того чоловіка
Був і вуж при хаті.

І, бувало, як дитина
За обід сідає,
В тую пору із-під печі
І вуж вилізає...

І що дитя йому кине,
Що само упаде,
Вуж полізе позбирає,
Вуж і тому радий!..

Але раз дитя почало
Із вужем дрочитись,
Дрочилося-дрочилося,
Далі стало битись.

Вуж до піни розізлився,
Укусив дитину;
Аж надходить і господар
В ту лиху годину...

Як ударив по вужеві,
То хвіст і остався,
А вуж, живий, та безхвостий,
У нору сховався...

Нема в хаті вже дитини,
І вужа не стало ;
А тим часом господарство,
Як вода,спливало.

В рік ісплила вся маєтність,
Всі його пожитки,
Ба вже й на нім не осталось
Ні рубця, ні нитки.

Іде, бідний, до ворожки;
Світить вона свічі,
Посиділа-погадала,
Каже: "Чоловіче!

Мав-ись,— каже,— чоловіче,-
Ти вужа хатнього!
Все багатство, вся маєтность -
Все було від нього.

А як ти з ним посварився,
А може, й побився,
То ото ж ти через теє
Усього лишився!.."

Повертається господар
До своєї хати,
Прислонився коло печі
Та й став вужа звати...

Вилізає вуж безхвостий
Та й став говорити:
"Ні вже,— каже,— чоловіче,
Разом нам не жити!

Скілько ти на мене глянеш —
Зараз пригадаєш,
Що довіку через мене
Ти сина не маєш!

Скілько я на тебе гляну,
Зараз пригадаю,
Що довіку через тебе
Я хвоста не маю.

Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Я не буду жити!.."

Отак воно, добрі люди!
Польща — то дитина,
Король польський — то господар,
А вуж — Україна!.."


РАБИН І ЗАПОРОЖЕЦЬ


Читав рабин свої книги 
Двадцять і сім років, 
Перечитав всіх талмудів 
І усіх пророків… 

Читав двадцять і сім років, 
Ні з ким ані слова!.. 
З ним не сміла говорити 
Й сама рабинова. 

І чи то він свою мову 
За той час забувся, 
Чи з великої науки 
З розуму схибнувся, 

А як вийшов уже на світ 
Жидову учити, 
Він зачав уже на мигах 
З нею говорити!.. 

Чудуються, дивуються 
Жиди бородаті — 
І давай по цілім світі 
Гонців розсилати! 

Ганяються гонці всюди, 
Мудрих зволікають; 
Та щось мови його й мудрі 
Не дуже втинають. 

Але іде запорожець 
Та й почав питати: 
«А що у вас, жиденята, 
Доброго чувати?..» 

Жиди й кажуть козакові: 
«Таке й таке діло!..» 
«Ет! Дурні ви, жиденята! — 
Козак каже сміло.— 

А скажіть-но,— каже,— тому 
Величному пану, 
Що я із ним хоть і зараз 
До розмови стану!..» 

Пішли жиди до рабина, 
Разом повклякали, 
Доткнулися його капців, 
З страхом запитали, 

Чи звелить він козакові 
Мовити з собою… 
Рабин тільки подивився, 
Махнув бородою… 

І вернулись жиденята 
Козака просити, 
Щоби козак із рабином 
Ішов говорити… 

Прийшов козак, поклонився, 
Рабина вітає… 
Але рабин встає з крісла, 
Палець наставляє… 

Наставляє — біс то знає, 
Чого рабин хоче!.. 
Але козак йому сунув 
Аж два перед очі!.. 

Кивнув рабин головою, 
Махнув бородою; 
Показує йому вгору 
Правою рукою!.. 

«Він угору! Тра донизу!» — 
Козак розважає 
І нагнувся і рукою 
В землю утикає!.. 

Махнув рабин головою, 
Подивився всюди 
І складає собі руки 
Наохрест на груди!.. 

Тогді козак приступився — 
Як заїде в пику!.. 
Ціле місто зворухнулось 
З галасу та крику!.. 

Але рабин знов спокійно 
Махнув бородою! 
Поклонився козакові, 
Пішов з жидовою. 

Приступили жиденята, 
Рабина питали: 
«Що пан рабин з запорожцем 
Розмовляти мали?» 

І сів рабин коло школи 
Та й став говорити: 
«Я питався: хто б тебе мав 
Такий сотворити?..» 

А він мало так казати: 
«Що питати много? 
Той мене мав сотворити, 
Хто тебе самого!..» 

Я, герехт! Що правда, правда! 
Я ще був питати: 
Хто б то був, що мав над нами 
Небо збудувати? 

А воно пак так розумно 
Мені відказало: 
«Той і небо, хто і землю 
Сотворити мало!..» 

Я ще був йому казати, 
Що бог не гнівливий, 
А воно мені сказало, 
Що і справедливий!..» 

Підступили й наші люди, 
Козака питали: 
« А що то ви із рабином 
Розмовляти мали?..» 

«А що ж, люди? Та жид жидом! 
Я лиш показався, 
А він пальцем вже до ока 
Мені добирався… 

Та мене-то не схитрити, 
Знаю чого хоче, 
Та йому аж два козацьких 
Сунув перед очі!.. 

Видить рабин — не злякає! 
«Повішаю!» — каже. 
А я тебе, йому кажу, 
Закопаю, враже! 

А він каже: «Зв’яжу руки!» 
Чи чули огиду?.. 
А я його за то в пику: 
«Брешеш, скурвий жиду!..»

 

ЗАПОРОЖЦІ У СЕНАТІ

Раз московські сенатори 
Змовились мовчати, 
Щоби нашим запорожцям 
Відвіту не дати.

Ото входять запорожці, 
Москалів вітають; 
А ті сидять бувванами, 
Не відповідають.

Запорожці ідуть ближче, 
Стали коло стола. 
А ті сидять, як сиділи, 
Жоден ані слова.

Тоді старий запорожець 
До своїх озвався: 
 — Чи не в пустку, мої діти, 
Я з вами забрався?

- В пустку! В пустку! — закричали.
- То що ж, мої діти?
Коли в пустку ми забрались,
То можна й пердіти!

— А запевне, дядьку, можна! —
Гримнули по разу.
Та й пішли додому ждати 
Другого указу.

 

КОШОВИЙ У ЦАРИЦІ

Прибуває кошовий 
В північну столицю 
Та й іде собі у двір 
Вітати царицю.

Але тілько за поріг — 
Зачепився зразу 
І в цариці — трах-тарах! 
Розчерепив вазу.

І якби на москаля — 
Згинув би до лиха, 
А наш собі кошовий 
Лиш промовив стиха:

«Таку-то вже наш козак, 
Знать, натуру має: 
Чого тільки не діпне — 
То так розбиває!»

 

КОЗАК І КОРОЛЬ

Став багатий колись пан 
Короля благати, 
Щоб король йому зволив 
Воєводство дати.

А король йому й сказав: 
«Відгадай три штуки, 
Відгадаєш — тоді на! 
А як ні — на муки!

Перша штука: скільки зір 
В небі серед літа? 
Друга штука: покажи 
Середину світа!

Третя штука: угадай, 
Що думати буду? 
І от тобі цілий рік 
Для того розсуду!»

Відійшов багач назад 
Та так йому нудно! 
Не вгадати — так біда, 
А вгадати — трудно!

Сидить, плаче, неборак. 
Козак проїжджає... 
«Чого плачете ви так?» — 
Багача питає.

Той і каже, так і так!.. 
«Не журіться, діду! 
Коли так, то я за вас 
На відвіт поїду!»
 
І палицю в руки взяв, 
В кожух одягнувся, 
Чорні вуса підбілив, 
В чоботи узувся.

І чимдуж до короля. 
Король поглядає, 
«А що, пане, скілько зір?» 
— З міною питає.

А той поли ті підняв, 
Чи як довелося:
— Стілько,— каже,— в небі зір,
Скілько тут волосся.

Задумався сам король 
Від сего відвіту. 
«Ану,— каже,— покажи 
Середину світу!»

А той палицю підняв, 
Може, з піваршина, 
Та в підлогу нею гуп:
— Отут середина!

Почухався наш король, 
Ще раз поглядає. 
«Що ж я думаю тепер?» — 
Козака питає.

— Думаєте, що я пан! 
«Або що за річі?»  
— То ті річі, що не пан, 
А козак із Січі!

Здивувався наш король, 
Подарував тому, 
А козака відіслав 
В золоті додому!

 

КОЗАЦЬКІ КСЬОНДЗИ

Раз Хмельницький заявив 
По військові свому, 
Що хто пана приведе, — 
Дасть по золотому;

А хто ксьондза — тому три 
Обіцявся дати... 
Пішли наші козаки, 
Давай мудрувати.

Тілько пана де діпнуть, 
Виголять чуприну 
Та й і кажуть: 
«Пам'ятай! Гляди, бісів сину:

Як часами тебе наш 
Спитає Хмельницький, 
То ти, шельмо, говори, 
Що ксьондз католицький».

То, бувало, приведуть...
«А хто ти?» — питає.
— А ксьондз! — каже. То й козак
Плату відбирає.

І такого ж тих ксьондзів 
За тиждень прибуло, — 
Що і в Римі стілько їх, 
Майбути, не було.


ТУРКИ І КОЗАК

Перебрався наш козак 
Якось за границю 
Та й, на лихо, завернув 
В турецьку каплицю.

Протиснувся наперед, 
Роздивився всюди. 
Хоче вийти — та біда: 
Стиснулися люди.

А перед тим неборак 
Із'їв якось сала. 
І тут його, на біду, 
Срачка розібрала.

Терпів, бідний, доки міг, 
Аж піт з нього лився.  
Далі — тарах, неборак, 
В штани вгатилився.

Замовчали всі попи, 
Турки закричали 
І над бідним козаком 
Палаші підняли.

Але козак — не промах, 
Вдарився у груди: 
— Ваш великий, — каже, — Бог! 
Послухайте, люди!

Як турецький сильний Бог — 
Так правду говорю, 
Що вже рік тому, як я 
Не йшов до надвору.

І де вже я не ходив, 
Де вже не молився, 
Але, видно: жоден Бог 
Не змилосердився.

Ото тілько їден ваш 
Перед цілим людом 
Живо й раптом показав 
Святе своє чудо! —

Заплескали всі попи, 
Турки закричали 
І загепані штани 
З козака ізняли,

І повішали якраз 
Посеред каплиці, 
А козака провели 
З грішми до границі.

СМЕРТЬ КОЗАКА

Край Варшави два стовпи. 
На стовпах дилина, 
Під стовпами молодий 
Козак з Чигирина.

І найстаршії пани 
Смерть йому читають. 
Прочитали — і кати 
Мотуз натягають.

Але козак подививсь 
На ляхву превражу, 
Каже: «Стійте-но, пани, 
Я щось вам іскажу!»

Ослабили мотузок, 
Ляхи підступили, 
А козак і каже їм: 
«От що, пани милі,

Хоч високо не кажіть 
Мене підіймати, 
Буде лучче вам мене 
В сраку цілувати!»

УКАЗ

Іде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Та їй і читає:

"І прочая, і прочая...
По сему указу
Кожна дівка козакові
Довжна дать по разу!"

"Чуєш, дівко, що в указі?"
"Та чую, козаче".
І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче!

Ізліз козак, покріпився,
На коня сідає,
А дівчина підійнялась
Та й ще забагає:

"А приглянься-но, козаче,
До того указу;
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?"

Категорія: Гумор | Додав: Ruslan (02.06.2011) | Автор: Степан Руданський
Переглядів: 27329 | Теги: Козацька міра, гуморески, Руданський Степан, Рабин і запорожець, Козак і король
Всього коментарів: 0
avatar