Вітаю Вас Гість!
Четвер, 25.05.2017, 00:21
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Національна ідея

Де висока мета?

Вельмишановне зібрання, достойні пані та панове! Сьогодні наша Батьківщина знову стоїть перед випробуваннями і загрозою. Як ніколи важливими постають завдання державної консолідації та єдності нації, відстоювання і розвиток нашої культури, духовності та утвердження самоідентичності, адже повіяло затхлим духом нової валуївщини та совдепії.

 

Нещодавно навіть Синод єпископів УГКЦ був змушений ухвалити звернення до Президента України із закликом подбати про рівність перед Законом усіх Церков України. Адже починаючи вже з інавгурації В.Януковича було проігноровано добру традицію, яка склалась в нашій Державі, щоб запрошувати предстоятелів українських Церков до спільної молитви за Україну  соборі Святої Софії.

 

Скільки ми можемо жити в страхах: що хтось відбере в нас мову, що зробить Україну російською губернією, що станеться катастрофа нашого європейського цивілізаційного вибору. Щодо мови. У 90-і роки була у суспільстві готовність сприйняти і було можливим рішуче запровадити державну мову. Та тоді національні політичні лідери відверто не дуже радили це робити, страхаючись реакції Росії і дуже потерпаючи за державну незалежність. Сьогодні аналізуючи процес, бачимо – нами маніпулювали з допомогою страху, і застрашеної, обманутої і прирученої частини політичної верхівки з перших же днів незалежності.

 

Наша самостійність сьогодні не стільки загрожена прямою російською інтервенцією і анексією України, як іншого роду інтервенцією. Наш суверенітет підточують щоденно і непомітно. Передусім через чужорідні канали телебачення, радіо, газети, книговидавничу політику та ін. Руйнують наші національні основи державності. Псують і розкладають мову та її носіїв. Вселяють розчарування в наших спроможностях, у здатності обрати кращих. То навіщо комусь таку територію збройно захоплювати і цим провокувати рух національного визволення?! Незрима інформаційно-фінансова війна може паралізувати нас кризою і змусити нещасне населення стати дешевою і сумирною робочою силою, доведеною до гріха зречення предків і рідної мови. Небезпека посилюється тим що сьогоднішня владна верхівка, істеблішмент держави, наочно підтверджує що там вірити нікому. Ці люди морально нестійкі, вони готові до торгівлі самим суверенітетом нібито заради матеріальних благ.

 

На матеріальному рівні уже все розграбовано, так „приватизовано”, що українці залишились на маргінесі. Ділити далі вже майже нема чого. Отож зараз в Україні намагаються на торги виставити наші основоположні цінності, а саме: державу і її структури, владу, ідеологію, електорат, молоде покоління, майбутнє країни й нації.

 

Сьогодні влада не має ні високої мети, ні державного проекту, ні стратегії. Це тактична балансуюча команда в основі якої „донецькі совки” – користолюбці. Ні модернізувати економіку, ні втілити обіцяні соціальні блага вони не здатні. Щоб неправедно правити нас намагаються розділити. Країну ділять навмисно, мовби ножем по живому. Складається враження що Президент все робить щоб стати чужим українському народу і ворогом його національним та державним інтересам. Проте ми зовсім не такі різні як це намагаються представити наші недруги. Як свідчать сучасні соціологічні дослідження: патріотами України вважають себе 84% львів`ян і 61% донеччан. На провокативне запитання що „Схід і Захід такі різні що їх треба поділити на дві держави” відповіли що незгодні з цим – 87% Львів`ян (10% - „за”), та 57% донеччан (менше 20% - „за”). Україну вважають своєю батьківщиною 87,5% населення, а 7,5% - Росію. Понад 75% мешканців вважають що всі мають вивчати українську мову („Експрес”, 30-31.03.2010).

 

Сьогоднішній олігархічний режим регіоналів спокійно перебирає всю повноту влади. Опозиції, як реальної сили противаги, практично нема. Тут ставку зроблено на українське самоїдство, і лиш чекають, що розпорошені політичні націонал-демократи будуть знищені руками самих демократів.

 

Ми не можемо по-малоросійськи робити вигляд що не бачимо як на ключові посади в державі призначено некомпетентних і одіозних людей. Вони тільки лобіюватимуть власні чи замовні бізнесові та політичні інтереси. На порядок денний постає єдине питання: що є політичною суттю діяльності сучасної влади – зміцнення України чи демонтаж державного суверенітету?! В українського народу є великий досвід бездержавної гіркої історії. Вона свідчить що наша історія значним чином є пасивною. Це не стільки історія того, що народ творив, скільки що із ним робили. Чи стане нам розуму, і зокрема чільникам українського народу, щоб усвідомити, яка величезна історична відповідальність лежить на плечах нинішнього покоління народу. Чи вистачить йому духу і волі, щоб протиставити їх хижим планам стратегів неофеодалізму? Чи сьогоднішнє покоління безвольно ухилятиметься від активної реалізації наданого йому Долею унікального історичного шансу лише заради того, щоб зберегти за собою давню звичку скаржитися на свою гірку долю?!

 

Сьогодні головний панівний ідеал – нагромадження матеріальних статків. Власні інтереси нерідко дорожчі від такої „абстракції”, як незалежність України… Молодому поколінню, якщо брати вцілому, ми не можемо дати належного виховання. Бідкання про гніт і обкрадання… і ніякої дії – це визначальна суть більшості українців. А це є безвольністю! Скажімо, якщо ряд зроблених досі Семиноженками-Табачніками безвідповідальних заяв не виправлять, то з ними потрібно боротися до останнього подиху.

 

Хіба можна побудувати гідну Україну з існуючою ще й нині совковою мораллю: не вкрадеш – не проживеш, не зрадиш – не викрутишся, не підмажеш – не поїдеш. Це звичаї крутія, лінивого наймита, а не господаря.

 

Пануючі олігархи в своїй основі є спритними крадіями та махінаторами, їм байдужі інтереси держави. Це патріоти лише власного шлунку та кишені. З такими „українцями” Україна ніколи не матиме сил піднятись вище варіанту третього світу.

 

Кожна сильна нація міцна саме моральним законом „у собі” (за Кнтом), носієм якого є провідна верства. Де вона суворо вимоглива до себе, не піддається спокусам користолюбства і розпусти, понад усе ставить людську чесність і патріотичний обов`язок, тим нація досягає своєї мети. Моральний закон невблаганний: коли ментальні якості голоти стають „духовним багажем” всього народу – в суспільстві настає катастрофа. Ми постійно відчуваємо брак ведучої, державотворчої сили. Хто далі поведе нас? Поведе той, хто найкраще поєднає в собі три чесноти: мудрість, мужність і шляхетність. Поведе той, хто зуміє повернути народові втрачений оптимізм, віру в неминучість кращого життя, в своє славне призначення на Землі.

 

Але нині ще стократ важливішим є усвідомити що тепер, коли є проблеми із партіями та лідерами, кожен українець є особисто відповідальним за Україну, не маючи по-суті на кого перекласти частку великого тягаря. Це мобілізує, багатьох пробудить і згуртує до змагання за своє право бути гідним українцем в Україні.

Нас багато, і боятися – гріх. Клич І.Франка про відповідальність кожного за долю мільйоні – є жорстокою правдою сьогодення.

 

Україна в нас одна і тільки в єності нам вдасться подолати нові виклики. Антиукраїнська ж метушня функціонерів нового уряду буде зметена із нашого шляху до свободи, культури, достатку, і демократії.

 

Слава Україні!  Христос воскрес!

 

Всеволод Іськів

(Виступ 9 квітня 2010р у Львівському Оперному театрі на урочистій академії з нагоди 20-ти ліття початку діяльності Львівської обласної Ради Першого демократичного скликання.)

Категорія: Національна ідея | Додав: Соломія (13.04.2010) | Автор: Всеволод Іськів
Переглядів: 890 | Теги: консолідація, мораль, регіони, совдепія, мова
Всього коментарів: 0
avatar