Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 22.08.2017, 17:50
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Національна ідея

До чого готують українську молодь?!
До чого готують українську молодь?!
Парадокси державної політики України у сфері виховання дітей і молоді.

Як відомо, існуючий рівень культури, освіти та виховання громадян визначає досягнення держави у найближчі роки. Державні мужі мали б це розуміти, як і те, що кожна окремо взята держава має власну історію і унікальний омріяний у легендах, піснях та інших художніх творах виховний образ, на якому виховуються нові покоління її громадян.

Україна – це унікальна держава козаків. Саме такою її знає весь світ і саме так себе ідентифікує більшість її громадян. У певні періоди своєї історії, коли українцям вдавалося звільнитися від поневолення іншими народами, вони перше що робили – відроджували свої звичаєві суспільні відносини і запроваджували державну систему виховання українського козака – захисника України та її народу. Так було завжди і так само діють українці в сучасній Україні в наш час.

Весь світ знає про величезні економічні, воєнні та культурні досягнення українців часів Гетьманату, про стрімке відродження козацьких традицій і героїчного образу українського козака у часи української революції початку 20 ст. Покоління українців-козаків, які досягли духовної зрілості в роки напередодні Першої світової війни та отримали бойовий гарт на її фронтах, стали активними учасниками збройної боротьби за українську державність. Всі без виключення військові формування Армії УНР, Української Держави, Української Галицької Армії та численних повстанських армій мали ознаки козацьких. Це відображалося і в самих назвах військових частин, і в елементах одностроїв, в нагородах та в іншій символіці. Крім цього, існували чисто козацькі військові загони Вільного козацтва, а пізніше – Українського козацтва. Така практика повторилася і в роки Другої світової війни на прикладі військових загонів Української Повстанської Армії та Української Національної Армії.

Ворожі Україні політичні та військові сили, які хотіли володіти її ресурсами та тримати в покорі українців, також знали постійне прагнення українців до відродження у суспільному житті козацьких традицій і відновлення власної державності. Російські царі чи вже пізніше – советська влада діяли однаковими методами. Напередодні чергової війни чи вже в ході її вони урочисто оголошували про відродження козацтва і давали обіцянки повернути козакам «вольності, які мали їхні батьки у славні роки…». Але зразу ж по завершенню таких переможних війн самодержавці найжорстокішими методами знищували (розформовували) козацькі війська, часто страчуючи козацьких отаманів і старшину, а рядових козаків повертали до стану кріпаків або ж взагалі висилали за межі України.

 

Так сталося під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр.  

Напередодні війни для успішного її проведення почала формуватися велика «російська армія». А формувалася вона в Україні і саме із українців, і матеріальне забезпечення здійснювалося за рахунок українського населення. На той час у складі російської армії вже діяли чотири гусарські полки: Острозький, Охтирський, Сумський та Ізюмський, які були створені через реформування слобідських козацьких полків. Крім цього, із українців були сформовані нові  полки регулярної російської армії: гусарські, пікінерські та інші, а також чисто козацькі: корпус із лівобережного козацтва (12 тис. козаків), добровільний козацький корпус із жителів Правобережжя, полки Бузького козацького війська. У цій війні взяли участь 7 тис. запорожців (запорозька флотилія діяла на Дунаї, Січ утримувала російські війська: постачала коней і продукти).

У результаті російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Росія (за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р.) дістала вихід до Чорному моря між гирлами річок Дніпро і Південний Буг.  

Наслідком (суворим здобутком) для українських козаків було знищення у червні 1775 р. російськими військами за наказом імператриці Катерини II Запорозької Січі. Січ була пограбована і спалена, захоплені клейноди та архів були відправлені до Петербурга, Кошовий отаман Петро Калнишевський 25 років був ув’язнений в кам’яній ямі в Соловецькому монастирі, військовий суддя Павло Головатий і військовий писар Іван Глоба були заслані до Тобольського монастиря, козаки ж були переселені за межі України або призвані в регулярні полки російської армії. На цьому історичний період існування Запорозької Січі на землях України, який охоплював понад 200 років, завершився.

 

Так сталося і під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр.

Перед війною почали формуватися Чорноморське та Катеринославське козацькі війська. Чорноморське козацьке військо формувалося на території між Дністром і Бугом із колишніх запорозьких козаків під першою назвою "Військо вірних чорноморських козаків”. У складі цього козацького війська були загони пластунів (9681 чол.), кіннота (2829 чол.) та морська флотилія. Козацькому війську російський уряд передав атрибутику знищеної у 1775 році Запорозької Січі, і воно було направлено у розпорядження російського генерала Суворова. До кінця цієї війни Чорноморське козацьке військо так і не мало власних військових земель, був відсутній і чіткий статус війська.

Катеринославське військо включало до свого складу Бузьке козацьке військо, Чугуївський козацький полк, Чугуївську легкокінну команду, підрозділи калмиків, арнаутські команди та окремі відділи Донського козацького війська. Військові селища катеринославських козаків в межиріччі Інгулу і Південного Бугу були густо населені та обіймали величезну територію. У містах і селищах Катеринославського війська мешкало більше 40 тис. чоловік, а в поході перебувало більше 10 тис. козаків.

У результаті російсько-турецької війни 1787-1791 рр. до Росії (за Ясським мирним договором 1791 р.) було приєднано Крим. 

Наслідком (суворим здобутком) для українських козаків було переселення в серпні 1792 р козаків Чорноморського козацького війська з України на Кубань, а наказом від 5 червня 1796 р. військо катеринославських козаків як територіальне утворення було скасовано.

 

Так сталося і під час російсько-французької війни 1812-1814 рр.

Напередодні війни на території Київської та Подільської губерній було сформовано 4 полки Українського козацького війська, кінні та піші полки українського козацтва та ополчення (близько 70 тис. чол.): у Полтавській губернії – 13 кінних козацьких полків, 7 піших полків і шестисотенна команда для нестройової служби, в Чернігівській губернії – 6 кінних і 10 піших полків, у Київській та Подільській губерніях – 4 Українські козацькі полки (3600 козаків), на Поліссі – загони поліських козаків. У регулярних полках російської армії українці складали 50% рядового складу, 80% молодшого офіцерського складу та 20% старшого офіцерського складу.

У результаті російсько-французької війни 1812-1814 рр. Росія отримала перемогу та значно укріпила свої зовнішньополітичні позиції.

Наслідком (суворим здобутком) українських козаків було розформування козацьких полків чи реорганізація їх у регулярні уланські полки російської армії. Ці заходи проводилися жорстоко і безцеремонно, що призвело до повстання бузьких козаків, яке було безжально придушено за допомогою близько 10 тис. солдатів російської армії. Перемога в цій війні обійшлася для українських козаків великими жертвами: за свою службу кожен дістав два рублі винагороди та повернення до кріпацького стану.


Советська влада значно удосконалила ці методи. Вже не оголошувалося про відродження козацтва, а лише формувалися козацькі військові частини, які використовувалися у найскладніших бойових операціях і які зникали зразу ж по завершенню війни.

Як приклад: Червоне козацтво України – єдине радянське військове формування, яке частково мало український характер. Перший полк виник у м. Харкові у грудні 1917 р. на противагу Вільному козацтву. Цей полк згодом був реорганізований у бригаду, потім у дивізію, а згодом у 1-й Кінний корпус. У другій половині 1930-х років його командира В.Примакова і майже весь командний склад Червоного козацтва України було репресовано й ліквідовано. Сам кінний корпус було реорганізовано у  мотомеханізований корпус. Було заборонено навіть згадувати про роль Червоного козацтва під час українсько-більшовицької війни.

Советська влада взагалі повела політику тотального знищення всіх козацьких республік, які утворилися після знищення царської Росії. 25 березня 1920 року радянською владою Росії було видано декрет про скасування козацьких військових земель, при виконанні якого здійснювався жорстокий терор проти всіх козаків.

Для успішної участі у Другій світовій війні 1941-1945 рр. Червона армія у вересні 1939 р. сформувала велику кількість військових частин – і серед них 13 кавалерійських дивізій. Але тут уже не йшлося про відродження козацтва чи про те, що названі козацькими кавалерійські частини мали якісь козацькі привілеї, просто експлуатувалося саме ім’я «козак». Доля цих козацьких кавалерійських військових частин була такою самою, як і за царські часи, – восени 1941 р. був сформований кавалерійський корпус з селян Кубані та України, який було повністю знищено 19 грудня 1941 р. в атаці проти німецьких танків; сформовану у грудні 1941 р. 5-ту гвардійську кавалерійську дивізію було розформовано у 1946 році; сформований у 1942 р. 5-й гвардійський Донський козацький кавалерійський корпус також у цьому році був розформований.

У післявоєнний період кінця 20 ст. в СССР широко застосовувалися методи масового системного виховання молодого покоління громадян – «строителей комунизма». Яскравими елементами тодішньої виховної системи були організації жовтенят, піонерів і комсомольців, а хороший виховний ефект давали масові «Всесоюзные игры «Орленок» и «Зарница», які виховували дисциплінованого виконавця волі «великой партии» і «стойкого бойца за светлые идеалы великого будущего», який був би «всегда готов» виконати будь-яке завдання «советского правительства» на території будь-якої країни світу. При цьому будь-які заперечення з боку «бойца» сприймалися вороже, такий «боєц» оголошувався «предателем Родины» і підлягав знищенню.   

Тобто методи упокорювання українців для створення їхніми руками для себе життєвих благ тільки удосконалювалися, і зовсім не було місця для ідей відродження козацьких традицій і української державності.

На щастя ті часи минулися. Українці у 21 ст. мають власну державу, яка вже 20 років намагається опанувати внутрішню і зовнішню ситуацію і виробити єдино правильну модель свого розвитку. Але напрацьований за багато століть негативний досвід державного управління, наслідки геноциду українського народу, демографічні зміни, державна і партійна школи представників нинішньої влади створюють ситуацію, коли майже неможливо створити ефективну державну навчально-виховну систему для дітей і молоді, які у 21 ст. будуть визначати характер Української держави. Українці прагнуть використати величезний виховний потенціал сучасного образу українця-козака, а протидіюча їм частина населення прагне повернути виховну систему советського часу.

Таке своєрідне повернення советського часу отримало значний поштовх з приходом до влади нині чинного Президента України і його команди. Громадяни України і інших країн можуть стати свідками ганебних дій нинішньої влади щодо підняття червоних прапорів неіснуючої імперії при відзначенні визначних історичних дат, парадів Червоної армії вулицями українських міст, святкування чергової річниці «початку Другої світової війни».

Але все ж таки ніяка директива влади не може заборонити громадянам бути українцями, жити і виховувати своїх дітей по-українські, звіряючи свої прагнення з еталонами козацького звичаєвого права і козацько-лицарського виховання. В Україні з 2003 року на виконання доручення Президента України від 10.10.2000 № 1-14/1263 «Про вжиття заходів щодо ширшого залучення козацьких товариств до військово-патріотичного виховання, організації фізкультурно-спортивної, туристсько-краєзнавчої та культурно-просвітницької роботи серед школярів, посилення ролі Українського козацтва у підготовці молоді до військової служби"; Указів Президента України від 15.11.2001 № 1092/2001 "Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки",  від 25.10.2002 № 948/2002 "Про Концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді", від 04.05.2007 № 378 «Про заходи з підтримки розвитку Українського козацтва» в навчальних закладах запроваджується дитячо-юнацька військово-спортивна патріотична гра Українського козацтва "Сокіл" ("Джура"). Новий поштовх ця справа отримала у 2008 році, коли до цієї справи долучилися Рада Українського козацтва при Президентові України та МБУ «Центр Національного Відродження».

Виховна програма гри "Сокіл" ("Джура") проводиться з метою активізації національно-духовного виховання молоді і підвищення рівня її готовності до захисту Батьківщини. За цією програмою у 2009 і 2010 роках по всій Україні проведені змагання в школах, на рівні районів, на рівні областей, а всеукраїнські фінальні змагання відбулися в м. Києві і в Закарпатській області. Проведення цих заходів дало дуже позитивний резонанс як у молодіжному середовищі, так і серед козацьких організацій, а також на рівні центральних і місцевих органів державної влади. До реалізації програми активно долучилися козацькі та інші патріотичні організації по всіх областях України. Успіх у реалізації цієї програми засвідчує органічне сприйняття українцями виховної системи, яка сформована саме на основі досягнень козацької педагогіки та психології.

У 2011 році у рамках дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри Українського козацтва „Сокіл” („Джура”) заплановано цілу низку заходів. У березні-квітні проводяться шкільні та районні етапи гри, у квітні-травні – обласні етапи, а у червень за ініціативи козацьких і громадських організацій має відбутися  на території Черкаської області пересувний наметовий табір «Джура-2011 – Холодний Яр».

Крім перерахованих заходів зусиллями громадських організацій у липні у Тернопільській області буде проводитися «Школа виховників – Джура-2011», у першій половині серпня в Івано-Франківській області – наметовий спортивно-оздоровчий табір учасників та активістів гри «Школа джур козацьких – Джура-2011 – Чорний ліс», у жовтні в м. Києві – збір учнів ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Але організатори заходів, які проводяться у рамках гри "Сокіл" ("Джура"), зустрілися з основною проблемою, яка гальмує процес швидкого поширення цього позитивного досвіду – це повна відсутність цільового державного фінансування як на рівні Державного, так і на рівні місцевих бюджетів. Основні  фінансові витрати на проведення заходів лягли на козацькі та інші громадські організації – тобто на організаторів цих заходів. За рахунок державних установ вдається профінансувати лише окремі елементи програми.

Цільове фінансування заходів гри "Сокіл" ("Джура") було закладено у проект Державної цільової національно-культурної програми розвитку Українського козацтва на 2009-2011 роки, але ця програма не була затверджена Кабінетом Міністрів України, більше того, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.09.08 № 1237-р Концепція цієї програми була скасована розпорядженням нині чинного Прем’єр-міністра України Миколи Азарова.  

З приходом до влади нинішньої президентської команди Віктора Януковича почалася активна атака на українську навчально-виховну систему, яку спільними зусиллями державних і громадських органів вдалося створити за 20 років існування незалежної України. Нині чинний Міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник змінив на свій лад систему зовнішнього незалежного оцінювання школярів, збільшив плату за навчання, намагається ввести у школах російську мову як мову викладання, запровадив з 2011 року советську виховну систему «Зірниця». Крім того, розглядається нова редакція Закону України «Про вищу освіту», запроваджуються Державний стандарт початкової освіти та Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти, методика викладання української мови за науково-педагогічним проектом «Росток». Але ніде жодним рядком не зазначається, якого українця бачить Дмитро Табачник у найближчі 30-50 років. Концепція згаданого науково-педагогічного проекту "Росток”, який активно запроваджується у навчальних закладах і чомусь особливо при викладанні української мови, має однин із принципів такого змісту: «принцип єдності національного та загальнолюдського в освіті допомагає запобігти як космополітичним, так і націоналістичним збоченням в навчально-виховному процесі».  

Всеукраїнська військово-патріотична спортивна гра «Зірниця» запроваджена спільним наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства оборони України, Товариства сприяння обороні України (ДТСААФ) від 23.03.11 № 252/157/32. Згідно з цим наказом щороку у вересні місяці в Українському державному центрі «Молода Гвардія» буде проводитися  Всеукраїнський етап гри, а його фінансування буде здійснюватися «в межах видатків, передбачених кошторисом, за бюджетною програмою 2204070 «Здійснення заходів державної політики з питань дітей, молоді, жінок та сім’ї». Але при чому тут ця бюджетна програма?

Гра «Зірниця» згідно з Методичними рекомендаціями, схваленими «для використання в загальноосвітніх навчальних закладах» листом від 24.03.2011 р.
№ 1.4/18-Г-182, складається з двох частин:

1. Конкурси та спортивні змагання:

- конкурс строю та пісні;

- воєнно-історичний конкурс з питань воєнно-історичної та військової тематики;

- вогнева підготовка;

- метання «гранати»;

- долікарська допомога;

- топографічна підготовка;

- спортивне змагання.

2. Воєнізована естафета «Десант». «Форма одягу учасників естафети: польова форма камуфльованого забарвлення, головний убір. При собі учасники мають макети автоматів і протигази. Згідно з положенням усі команди-учасниці (загони) є «підрозділами спеціального призначення, закинутими в тил супротивника для збору розвідувальних даних та знищення замаскованого командного пункту».

Проаналізувавши нормативно-правові документи по впровадженню гри «Зірниця», робимо висновок, що в наш час державна влада в Україні не вважає за потрібне сприяти відродженню українських козацьких традицій і запроваджувати державну систему виховання українського козака – захисника України та її народу. Але ж саме ці два параметри є визначальними і саме вони дають відповідь на запитання, якими бачить українців нинішня влада у найближчі десятиліття!

Гра «Зірниця» проводиться не за козацькими традиціями і не на виконання цілої низки чинних Указів Президента України з питань розвитку Українського козацтва, а лише на підставі Указу Президента України від 25 жовтня 2002 року «Про Концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року
№ 1718-р «Деякі питання військово-патріотичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів».

Якщо метою «Сокіл» («Джура») є:

- «виховання у юнаків та дівчат глибоких і твердих національно-патріотичних переконань, підготовка молоді до творчої праці, до військової служби та захисту своєї Батьківщини України шляхом залучення широкого загалу молоді до оборонно-масової та військово-спортивної патріотичної  роботи;

- формування і виховання у молоді високих морально-психологічних та морально-бойових якостей; мужності, сміливості, рішучості, відваги, стійкості, наполегливості, дисциплінованості і ініціативності на теренах відновлених національних козацьких педагогічних традицій;

- виховання духовно та фізично розвиненого юного покоління суверенної України на історично сформованих засадах козацького світогляду та здорового способу життя;

- виховання нових поколінь України у дусі відданості Батьківщині та її народу на основі відродження національних і загальнолюдських духовних і моральних цінностей»,

то метою гри «Зірниця» є лише «формування почуття патріотизму у підростаючого покоління та набуття школярами знань, умінь та навичок, необхідних захиснику Вітчизни». І все! І ніякого взагалі виховання1 Лише «формування почуття» і «набуття знань, умінь та навичок»! Навіть не військова людина зрозуміє, що це – методика підготовки солдата, який потрібний на короткий час для захоплення чужої території, тим більше що ця підготовка буде здійснюватися за методикою десантних військ.

 Тому з цього аналізу випливає дуже простий і дуже небезпечний висновок: на державному рівні планується нова велика наступальна війна.

Як підтвердження цьому:

«1. Воздушно-десантные войска являются высокомобильным родом Сухопутных войск и предназначены для выполнения задач в тылу противника в качестве воздушных десантов.

2. Части и подразделения воздушно-десантных войск при выполнении боевых задач в тылу противника ведут общевойсковой бой и совершают рейды (ведут рейдовые действия).

22. При постановке боевой задачи батальону (роте) указываются ближайшая задача, характер дальнейших действий, а при необходимости и район (пункт) сбора.

Ближайшая задача батальона (роты) обычно заключается в уничтожении противника в районе площадки приземления, захвате и уничтожении (выводе из строя) назначенного объекта или захвате рубежа (пункта) и удержании его в течение времени, указанного старшим командиром.

Дальнейшие действия батальона (роты) могут заключаться в удержании захваченного объекта (рубежа), захвате и уничтожении важных объектов в новом районе, выполнении других задач, вытекающих из задачи полка или бригады (батальона) и сложившейся обстановки.

Район (пункт) сбора назначается для сбора подразделений после выполнения задачи, проверки их состояния и подготовки к дальнейшим действиям. Нахождение подразделений в районе (пункте) сбора должно быть кратковременным и скрытным».

(Боевой устав воздушно-десантных войск. Часть II. Введен в действие приказом командующего воздушно-десантными войсками от 20 июля 1983 г.
№ 40. Глава первая. Основы общевойскового боя в тылу противника.)

У складі Збройних Сил України існують «аеромобільні війська», а не «воздушно-десантные войска»! 

 

То до чого готують українську молодь?!

Категорія: Національна ідея | Додав: Соломія (23.04.2011) | Автор: Анатолій Грива
Переглядів: 1016 | Коментарі: 1 | Теги: Сокіл, звичай, Росія, Україна, Зірниця, Дмитро Табачник, виховання молоді, Джура
Всього коментарів: 1
avatar
1
Так буде доти, поки Україною, як державою, не будуть керувать Українці......
avatar