Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 19.09.2017, 16:27
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Національна ідея

Реабілітація пам'яті українців. Пробудження.

Яків ШепельОдносельці с. Городище (раніше це було село Вонячин) Літинського району Вінницької області 7 жовтня 2011 року вшанували пам'ять свого земляка – учасника боротьби за незалежність України у XX столітті, полковника Армії УНР, отамана Вільного Козацтва Шепеля Якова Матвійовича.

Книга Костянтина Завальнюка – земляка отамана – «Провісники волі» містить такі рядки про Якова Шепеля: «Отаман ще зовсім молода людина, 20 літ не більше, з побритою головою та з чорним, непокірно в’юнків оселедцем, таким же непокірним, як і характер отамана. Коротко кажучи, отаман – партизан до мозку кісток зі всіма його достоїнствами і вадами».

Яків Шепель народився у 1894 році  в селі Вонячин у бідній селянській сім’ї. Він закінчив 3 курси юридичного факультету Одеського університету та на початку Першої світової війни був мобілізований у Російську армію, брав участь у бойових діях під м. Ригою, отримав чин прапорщика.

Повернувшись у рідне село, деякий час учителював. У грудні 1918 р. взяв участь у повстанні Директорії проти влади Гетьмана П.Скоропадського. Для участі в повстанні тоді були сформовані повстанські загони, які були озброєні та забезпечені усім необхідним зі складів 2-го Подільського Армійського Корпусу, який перейшов на бік повстанців.

Тоді, у листопаді 1918 р., Директорія обрала м. Вінницю місцем свого перебування, і вона на деякий час стала тимчасовою столицею республіканської влади. На Вінниччині Директорія спиралася на повстанські загони місцевого формування. На чолі їх ставали переважно старшини і вояки колишньої Російської армії. Тоді була сформована Національна гвардія. Яків Шепель у грудні 1918 року був ад’ютантом отамана Літинської сотні Окремого Гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри Національної гвардії, а в лютому 1919 р. – підстаршиною 61-го Гайсинського полку отамана А.Волинця, який належав до Республіканської армії Директорії.  

Як відомо з історичних джерел, в антигетьманському повстанні брали участь різні повстанські загони, в тому числі і більшовицькі червоногвардійські загони під червоними прапорами. Але як тільки влада від Гетьмана перейшла до Директорії, ці червоні загони повернули зброю проти своїх союзників – військ Директорії та при підтримці російської Червоної армії, яка посунула в Україну з території Росії та Білорусії, почали «визволяти» Україну від українських військ і встановлювати в містах і селах силами ЧК «народну радянську владу».

У лютому – квітні 1919 року українські повстанські загони вже вели бойові дії проти Червоної армії. Тоді був створений Всеукраїнський ревком, який виступив проти "окупаційного радянського уряду Раковського” із зверненням такого змісту: "До селян і робітників України”. Ми домагаємося такого: – Україна мусить бути незалежною...; Влада на Україні мусить бути з місцевих людей українців (усіх живущих на Україні)...”. Так повстанці, які боролися проти влади Гетьмана, стали повстанцями проти радянської влади. Особливо сильно це повстання розгорілося на Київщині та Васильківщині. Там були створені Перша та Друга Київські повстанські дивізії, які очолювали відповідно отамани Данило Терпило (Зелений) та Марко Шляховий. Ці дві дивізії були зведені в "Перший повстанський кіш”, який очолив отаман Зелений. І вже влітку 1919 року район Трипілля – Васильків – Мотовилівка – Кагарлик повністю перейшов до рук повстанців. Про масштаби повстанського руху свідчить те, що окупаційна більшовицька влада кинула в травні 1919 р. проти повстанців зведений загін числом у 21 тисячу вояків.

Знову взятися до зброї Якова Шепеля змусили безчинства Червоної армії та чекістів, які вони творили над людьми, встановлюючи так звану «народну радянську владу» на Вінниччині.

У середині травня 1919 року ЧК в м. Літині заарештувало більшу частину української інтелігенції та хотіло їх розстріляти. Яків вирішив за всяку ціну спасти своїх приречених земляків. Він зібрав у партизанський загін 150 людей, але вони тоді мали лише 50 рушниць. Повстання було призначено на 12 годину ночі з 13 на 14 травня. Більшовики, довідавшись про повстання, вислали з Вінниці три бронеавтомобілі з кулеметами. Омана розділив свій загін на дві частини: 40 людей він відправив на вінницьку дорогу проти більшовицького батальйону ім. Донського, а інші пішли на м. Літин. Прибуття у Літин трьох бронеавтомобілів настрашили повстанців, і вони не наважувалися увійти у місто. Тоді наступати на місто визвалися шість козаків на чолі з Шепелем. З того моменту і розпочалася партизанська діяльність Якова Шепеля.

Увійшовши в місто, ці шість партизанів знищили більшовицький пост біля пошти, розгромили військкомат і захопили 10 рушниць, 4000 набоїв і багато гранат, викликавши нечувану паніку серед комуністів. У цей час до них приєдналися інші повстанці їхнього загону. Разом вони відбили кінну атаку червоних, атакували бронеавтомобіль, перевернули його і забрали всі кулемети. Після цього визволили з тюрми всіх політичних в’язнів і до трьох годин ночі очистили місто Літин від більшовиків.                  

З травня 1919 р. до осені 1920 р. загін отамана Шепеля виконував функції самооборони – боронив село Вонячин і навколишні села від червоних банд, які налітали на села, грабуючи і вбиваючи людей.

Отаман Шепель уславився надзвичайною відвагою та високою військовою майстерністю. Він, маючи часом навіть невеликі сили, міг сміливо напасти на велике військове з’єднання червоних, завдати їм поразки, примусити їх утікати на всі боки, лишаючи гармати, кулемети та обози.  Його загін більше року викликав великих страх серед більшовиків трьох повітів (Вінницького, Брацлавського і Літинського) та мінімум тричі з боями займав Вінницю – у грудні 1919 р., у лютому і у квітні 1920 р. Під час Першого Зимового походу Армії УНР взаємодіяв з її частинами. У 1919 р. на базі його загону була сформована 1-ша Подільська повстанча дивізія Дієвої Армії УНР, яка у серпні 1919 р. брала участь у спільному поході Дієвої Армії УНР і Галицької армії на Київ. Восени 1920 р. його загін відійшов на територію Польщі. Шепель деякий час працював у Повстанському штабі Ю.Тютюнника, а влітку 1921 р., коли готувалося Всеукраїнське повстання проти окупаційної радянської влади, повернувся в Україну як командувач 6-го повстанського району з завданням підготувати повстання в Літинському, Летичівському, Проскурівському, Могилів-Подільському, Вінницькому та Кам’янець-Подільському повітах. У вересні 1921 р. під час переходу польського кордону отаман Яків Шепель був убитий.  

Біля могили

Заходи з вшанування свого земляка були організовані та проведені 7 жовтня 2011 року в рамках святкування Дня Українського козацтва зусиллями козаків Крайового Товариства «Вінницький козацький полк імені Івана Богуна», яке очолює отаман Володимир Воловодюк. Вони відбувалися за сприяння Вінницької обласної та Літинської районної державних адміністрацій.

Учасники мітингу

Організатори заходів провели в м. Вінниці прес-конференцію за участю представників засобів масової інформації, вчених, журналістів і письменників, зустріч і ознайомлення з експозицією про діяльність місцевих повстанських отаманів Літинщини в Краєзнавчому музеї ім. У.Кармелюка в м. Літин, мітинг на подвір’ї Городищенської середньої загальноосвітньої школи за участю керівництва школи, вчителів, учнів, представників органів влади, політичних і громадських організацій, урочисту ходу та покладання вінків до місця поховання розстріляних повстанців та інших жертв більшовицьких окупантів. Біля школи відбулися змагання «Козацька слава» за участю дітей з різних сіл району. Перемогли хлопці місцевої школи – вони були найсильніші та найспритніші.  

Всі присутні на місці поховання, а серед них – місцеві діти, молодь, старші люди, учасники заходів з Києва, Вінниці та інші, мали унікальну можливість почути від місцевих жителів: Марії Шепель – дружини одного із братів Шепелів –  і від Івана Бурлаки розповідь про ті страшні події, які відбувалися в селі Вонячин. Марії у цьому році виповнилося 95 років, її в селі називають Марія Шепелиха. Вони розповідали, що «серед повстанців були не тільки українці, але й поляки. То поляків розстріляли і закопали на польському цвинтарі, а наших на цьому, на українському».

Марія Шепель

«У 1920 році прийшли в село поляки, але вони нас не грабили, нас грабили тільки червоні і чекісти».

«Якось в село приїхали червоні, знайшли старосту і сказали: «Веди показуй хату бандита Шепеля». Він показав, а їхній командир його нагаєм по плечах: «Що ти нам таку бідну хату показуєш, тут же нема що брати». Вони вирішили хату підпалити. Люди просили, щоб не палили, бо згорить все село. Але вони не послухали. Люди пообкладали сусідні хати мокрими ряднами, щоб не загорілися.  Хату підпалили, а там було повно патронів і гранат, то воно як почало зриватися і почало все горіти. А комуністи зраділи, що справді підпалили хату бандита. Але більше не палили».

«Чекісти хапали людей прямо на вулиці. Але можна було відкупитися через жидів. Даси гроші – відпускають».

«У 1919 році, коли Шепець вінчався у нашій церкві, йому було 23 роки. То в церкві у його жінки від свічки загорілися коси. То це поганий був для них знак».

«Шепель переодягся хлопчиком і ходив у розвідку. Познімав замки з гармат і покидав у річку. То потім червоні аж у Вінницю втікали з тими гарматами. Підійшов до кулеметників, дістав револьвера і каже: «Я Шепель» і постріляв усіх, а кулемета потягнув у село».

«У 1941 році, як червоні повтікали, то першими в село прийшли націоналісти, а за ними німці, але німці прийшли і пішли – ми їх майже не бачили. А націоналісти були галичани, і з ними сестра Шепеля. Вони почали відновлювати українську власть. Збори проходили, як завжди, в нашій церкві, але націоналісти сказали, що тут ми збираємося останній раз, бо служба в церкві буде відновлюватися. З нами на зборах був один комуніст, то ми спитали націоналістів, що робити з комуністами і комсомольцями. Але націоналісти сказали, що не потрібно їх вбивати, щоб ми не робили ніяких самосудів, щоб налагоджували своє життя і розбирали колгосп, щоб його не було».

Іван Бурлака, Марія Шепель

Місцеві старші жінки, які брали участь у розмові, також висловилися: «Дякуємо, що Ви це робите. Я хочу знати де похований мій дід, бо я знала тільки, що він сидів при радянській владі. А тут чую, що він воював і не був бандитом». Інша: «Всіх, кого тоді комуністи розстрілювали, закопували тут під старим цвинтарем, а не на самому цвинтарі. Тут закопували потім і тих наших, хто помер з голоду. Просто скидали у великі ями і засипали. А один наш дід сам викопав собі яму на цвинтарі, одів вишиванку і казав, що іде вмирати, бо не хоче чекати поки його туди відвезуть».

Жінки у Літині

«Тут розчистимо ліс, насиплемо курган, відслужимо нарешті молебень як положено і поставимо Хрест, на якому напишемо, що тут поховані повстанці, що загинули за Україну». «Будемо сюди приводити дітей і вшановувати на проводи пам'ять наших родичів».

На завершення розмови Іван Бурлака сказав: «Добре, що ми це робимо на 21 році незалежності, але потрібно це було робити раніше. Але я дякую Богу, що я до цього діждався».

Пізніше учасники заходів ще дізналися, що на місці табору, де колись стояли козаки Шепеля в Гайдамацькому яру, в наш час його нащадки поставили кам’яний хрест. А ліс має назву «Чорний ліс», що тягнеться від Холодного Яру і далі майже аж до Карпат. 

На завершення всіх заходів був традиційний козацький куліш і обід у шкільній їдальні.

Куліш у Літині

У розмовах вчувалося, що місцеві українці нарешті ніби прокидаються від якогось страшного сну. Велися розмови про те, що потрібно самим все робити, а не чекати, хто б приїхав і за них це зробив.

Але ключовим було запитання: «То за кого ж голосувати?». На що отримали таку відповідь: «За своїх!» 

Категорія: Національна ідея | Додав: Соломія (10.10.2011) | Автор: Анатолій Грива
Переглядів: 1096 | Теги: козаки, Літин, Яків Шепель, Вінниця
Всього коментарів: 0
avatar