Вітаю Вас Гість!
Середа, 18.10.2017, 04:48
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Історія

Бій під Крутами (частина перша)
29 січня 2008 року Україна вшанувала пам'ять за загиблими 90 років тому під Крутами юними захисниками Української Народної Республіки. Майже всі україномовні друковані видання про цю подію надали коротку інформацію.


(козаки з полку "Чорні запорожці" біля меморіалу Героям Крут 2007 р.


Що ж до того, хто були ті герої, що поклали свої молоді життя на алтар України і скільки їх полягло у тому бою у різних виданнях подаються різні інформації. Наприклад, у газеті «Україна Молода» № 20 (3294) за 31 січня 2008 року написано: «На відзнаку 90-річчя бою біля залізничної станції Крути, в якому загинуло 300 молодих захисників УНР – курсантів Київської військової школи ім. Богдана Хмельницького, в Києві відбувся жалобний мітинг».

В газеті «Свобода Слова» № 4 (335) за 31 січня 2008 року в публікації «Крути: трагедія чи урок?» інформація дещо відмінна і деталізована: «Червоногвардійську банду перестрів 29 січня біля станції Крути український загін, до якого входив зокрема «Помічний курінь Січових Стрільців», створений переважно з київського студентства. (До слова, розповсюджена інформація про «300 розстріляних під Крутами» є міфом: більшості українських вояків вдалося відступити, і лише менше півсотні із них (у т.ч. 28 юнаків, яким просто забули дати наказ відступити) були розстріляні біля станції.

Чи була битва під Крутами безглуздою? Напевно ні. Адже беззастережна відданість і героїчна самопожертва рятували українську націю в найскрутніші часи. Чи знала жменька патріотичної молоді, що захищала Україну від скаженої московської орди, на що йшла? Безумовно! Їхні життя було принесено на жертовник заради прекрасної мрії – волі і процвітання України. Єдине питання досі залишається відкритим: хто зіграв на максималізмі ненавчених військової справи юнаків і підлітків?».

Але найдетальніше ті трагічні події описані у газеті «Молодий Буковинець» № 11 за 31 січня 2008 року у публікації «У захисників Крут було по три обойми патронів, а їх командування втекло»: «Уже 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету було вирішено створити студентський курінь Січових стрільців.

Крім студентів, до складу куреня залучили учнів двох старших класів другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. Загалом записалося близько 200 осіб.

Упродовж 8 – 14 січня молоді вояки намагалися отримати амуніцію, озброєння й оволодіти навичками поводження з ним. Хто відправив студентів на бій? Достеменно невідомо. Відомо лише, що наказ йшов від командного складу Першої військової школи.

15 січня вранці 116 студентів вже були на станції Крути. Більшість із них вирушили рити окопи вздовж залізничної колії між Крутами і Плисками.

Вранці 16 січня (29 – за новим стилем) загін балтійських матросів під командуванням Ремньова, перебуваючи на марші, несподівано натрапив на зустрічний щільний вогонь юнаків і студентів. Наспів і український панцерник з гарматою, почав вести прицільний вогонь по тилах тих, хто наступав. Увірватися до Крут з ходу червоним не вдалося. Що було далі? Виявилося, що в кожного юного захисника Крут було всього по три обойми патронів, а ворог почав обстрілювати їх кулеметним і гарматним вогнем.

Потім підійшло кілька російських ешелонів і почали обстріл з тилу. Одна гармата, яка була в юнаків, і та замовкла, випустивши останню шрапнель. Послали на станцію за командиром і штабом, але їх вже не було. Вони поїхали, не попередивши своє військо. виїхали так швидко, що навіть не залишили своїм воякам вагони із снарядами до гармат і патронами… Молодих вояків більшовики оточили і перебили.

Скільки ж було жертв? Історик Дмитро Дорошенко наводить у поіменному переліку лише 11 прізвищ загиблих студентів, хоч пише, що 16 січня було знищено частину куреня, а другого дня розстріляли 27 полонених, над якими дико знущалися. Вісьмох поранених відправили до Харкова, де ними ніхто не зацікавився, і вони самі зникли зі шпиталів. До Києва на перепоховання начебто було привезено кілька десятків понівечених трупів».

Вже на протязі багатьох років у січні місяці я читаю різні за змістом, але в той же час однотипні публікації, в яких говориться про героїзм і жертовність одних, про безвідповідальність і некомпетентність других та нелюдську жорстокість третіх. Але в силу того, що кожного року нам пропонують нові версії тих далеких і в той же час таких близьких січневих подій 1918 року, що в мене в кінці-кінців виникло бажання розібратися в цій суперечливій ситуації. Тим більше, що питання дослідження історії боротьби українського народу за суверенну і соборну Україну та питання захисту її інтересів є одним із статутних завдань Ордену в цілому і кожного українського лицаря зокрема.

Почну своє дослідження я з вияснення «Чи мала на той час Українська Народна Республіка Українські збройні Сили?»

Із багатьох документальних свідчень та матеріалів досліджень подій доби УНР ми знаємо, що згідно із дозволом генерала Корнілова в серпні 1917 року почалася українізація 34 го російського корпусу, який складався із 104 ої  і 153 ої піхотних дивізій. Із цих дивізій був сформований Перший Український корпус, який до кінця вересня вдалося укомплектувати та озброїти. Командиром цього корпусу було призначено генерала Павла Скоропадського. Корпус складався з восьми піхотних і двох легкогарматних артилерійських полків. Зокрема у склад першої дивізії входили полки: Перший Київський імені Богдана Хмельницького, Другий Стародубський імені гетьмана Скоропадського, Третій Полтавський імені гетьмана Сагайдачного і Четвертий Чернігівський імені гетьмана Полуботка.

В кінці листопада 1917 року генерал Скоропадський зумів силами корпусу провести вдалу операцію з роззброєння Другого Російського гвардійського корпусу. Солдати якого усунули від командування офіцерів та обрали своїм командиром більшовичку Євгенію Бош і рушили всіма своїми силами на Київ. Генерал Скоропадський оперативно зайняв своїми полками залізничні шляхи Жмеринка – Козятин і Шепетівка - Козятин – Хрестинівка – Вапнярка, роззброїв більшовицькі частини та відправив їх в об’їзд Києва до Росії.

Генеральний Секретаріат Центральної Ради, як на мене, дивно зреагував на цей успіх корпусу. Замість того щоб солдатам, офіцерам і генералу Скоропадському оголосити подяку, він усуває генерала Скоропадського від командування корпусом, призначає на його місце генерала Гадзюка. А далі, у січні 1918 року роздробивши його сили на частини, розквартировує в містах: Біла Церква, Бердичів, Фастів і Вінниця та згодом, відповідно до рішення Центральної Ради від 16 січня 1918 року про заміну регулярних військ народною міліцією, взагалі розформовує корпус.

Звичайно, процес розформування корпусу проходив не в один день. На передодні бою під Крутами більшість полків корпусу ще існували, але вони були або малочисельними (в основному складалися з офіцерів), або повністю деморалізованими.

Деякі полки корпусу та інші раніше сформовані полки у боротьбі з більшовиками зайняли нейтральну позицію, наприклад, у Ніжині полк імені Тараса Шевченка, деякі із полків переходили на бік більшовиків, наприклад, у Києві полк імені гетьмана Петра Сагайдачного. Але були і військові формування, які залишалися вірними Центральній Раді, наприклад, полки імені гетьмана Богдана Хмельницького, імені Михайла Грушевського, імені Гордієнка, моряки Чорноморського куреня, загони Вільного Козацтва, Перша Українська Військова Школа імені гетьмана Богдана Хмельницького, Школа Хорунжих, Студентський Курінь Січових Стрільців, а також Гайдамацький Кіш під командуванням Симона Петлюри та Галицько-Буковинській Курінь Січових Стрільців, які в той час проходили етап формування. В документах тої доби я також знайшов згадку про Другу Українську Військову Школу. Але знайти документальне підтвердження того чи Друга Військова Школа і Школа Хорунжих були одним і тим же військовим формуванням чи різними мені не вдалося.

Із вище отриманої інформації можна зробити висновок, що у переддень бою під Крутами Центральна Рада мала у своєму розпорядженні мізерну кількість повністю вірних військових формувань. Такими силами захистити Україну від зовнішніх і внутрішніх ворогів було неможливо. Тобто політика багатопатріотичної, про соціалістичної Центральної Ради своєї цілі не досягла. Україна в кінці січня 1918 року стала перед лицем своїх ворогів беззахисною і тому, щоб хоч якось врятувати ситуацію необхідно було вводити в бій всі військові формування без винятку.

З’ясувавши якими силами оперувала Центральна Рада в січні 1918 року перейдемо до дослідження наступного питання «Чому для зупинення наступу російсько-більшовицьких військ було направлено такі малі сили?»

Розгадка, як на мене, криється в наступному:

По-перше, в цей час, тобто за добу до бою під Крутами, 28 січня 1918 року почалося січневе повстання робітників у Києві, які до цього закріпившись на заводі «Арсенал» і використовуючи його як свою базу, при підтримці полку імені Петра Сагайдачного, захопили частину міста та намагалися оточити і в подальшому знищити Центральну Раду.

На боротьбу з повстанцями були направлені загони Вільного Козацтва, Січові Стрільці, полки імені Б. Хмельницького, М. Грушевського і Гордієнка, моряки Чорноморського куреня та частина Студентського Куреня Січових Стрільців. Тобто майже всі військові формування в цей час були задіяні в подавлені січневого більшовицько-робітничого повстання. Хоча, в ті драматичні січневі дні, Гайдамацький Кіш під командуванням отамана Симона Петлюри і кілька сотень Другої Української Військової Школи все ж були направлені на зустріч російсько-більшовицьким військам.

По-друге, в переддень бою під Крутами Школа Хорунжих і підрозділи Вільного Козацтва були направлені до Харкова для боротьби з військами Ради народних комісарів.

Тобто для захисту України від російсько-більшовицьких військ в кінці грудня 1917 року (за новим стилем на початку січня 1918 року) на фронт до Бахмача було відправлено один курінь полку імені гетьмана Богдана Хмельницького, Перша Українська Військова Школа імені гетьмана Богдана Хмельницького, один бронепотяг під командуванням капітана Довгополова та ще два бронепотяги виготовлені самими офіцерами і солдатами Богданівського куреня і 40 осіб Вільного Козацтва.

Після перших боїв, до речі успішних для українських військ, найкращий український бронепотяг був розбитий, майже вся обслуга загинула, а капітан Довгополов отримав важке поранення.

В середині січня 1918 року курінь Богданівського полку з невідомих причин було відізвано до Києва, а частина підрозділів Військової Школи самовільно також повернулися до Києва. Після чого на фронті залишилися: штаб, частина Військової Школи, підрозділ Вільних Козаків, у складі 40а офіцерів різних родів військ, кадетів та юнкерів під командуванням сотника Осипа Твердовського і два бронепотяги.

14 січня (27 січня за новим стилем) 1918 року за наказом командуючого Збройних сил України полковника Шинкаря частина Першої Української Військової Школи, і сотня Студентського Куреня двома ешелонами виїхали на фронт, але вже не до Бахмача, а до станції Крути.

Тобто до початку бою 29 січня під Крутами були сконцентровані наступні українські військові формування: Перша Українська Військова Школа, одна сотня Студентського Куреня Січових Стрільців, підрозділ Вільного Козацтва (40 осіб) та два бронепотяги. Яка ж кількість юнаків (курсантів) Військової Школи і яка кількість студентів (січовиків) Студентського Куреня була до початку бою у різних джерелах надається різна інформація.

В одних джерелах, говориться про те, що перед початком бою юнаків (курсантів) Військової Школи було 300, а студентів (січовиків) Студентського Куреня – 250. Другі джерела подають інформацію, що юнаків (курсантів) було 250, а студентів (січовиків) 300. А треті джерела говорять про те, що юнаків (курсантів) було 500, а студентів (січовиків) – 115-130.

Плутанина, як на мене, виникла із-за трьох причин.

По-перше, інформацію про бій, а також про кількісний склад військових формувань давали у більшості випадків юнаки (курсанти) або студенти (січовики). А вони мали більш менш достовірну інформацію тільки про свої сотні. Про дії і кількісний склад інших сотень вони не могли знати нічого або майже нічого.

По-друге, дослідники, що вивчали перебіг подій під час бою, самі участі у цьому бою не брали і тому у своїх висновках могли помилятися, тим більше, що чомусь у більшості випадків інформація офіцерів до уваги не бралася.

По-третє, плутанина могла виникнути із-за слова «юнак». І мабуть виникла ця плутанина, тому, що більшість дослідників у ті часи не жила й не знала, що слово «юнак» не відповідало тоді значенню «молода людина», а було військовим званням, рівнозначним ранішому «юнкер», а в даний час «курсант».

А так як у Військовій Школі і у Студентському Курені особистий склад складався з молоді, тому дослідники ймовірно подумали, що коли в документах говориться про юнаків, то малося на увазі про молодих людей. А так як під Крутами було близько 600 вояків, то й вирішили, що представників цих обох формувань було десь приблизно порівну.

Вияснивши питання «Чому для зупинення наступу російсько-більшовицьких військ було направлено такі малі сили?» Спробую, після такої величезної кількості фальсифікацій хоча би приблизно відновити хід бою, який відбувся 29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути.

З ранку ще до початку бою 29 січня Чернігівський губернський військовий начальник сотник Тимченко і його ад’ютант (за іншими даними начальник штабу) сотник Богаєвський виїхали до Ніжина, де мітингував полк імені Тараса Шевченка. Їм не вдалося умовити солдат полку виступити на допомогу Військовій Школі і сотні Студентського Куреня. Але й від виступу на боці більшовиків, як вони погрожували раніше, на якийсь час утримались. Зате Тимченко, як засвідчують: сотник Аверкій Гончаренко та дослідники Іван Ільєнко, Борис Мартос, Микола Битинський і Віктор Роєнко, прислав із Ніжина вагон боєприпасів, про що історик Дмитро Дорошенко у своїх дослідженнях чомусь не згадує. Військова Школа мала також свої запаси боєприпасів, тобто перед боєм боєприпасів було достатньо.

Посилаючись на спогади всіх учасників і дослідників подій під Крутами всіма військовими формуваннями, що на той час знаходилися на Крутинській ділянці фронту командував командир куреня Військової Школи сотник Аверкій Гончаренко. За його розпорядженням юнаки (курсанти) Військової Школи і студенти (січовики) сотні Студентського Куреня викопали та укріпили підручними засобами окопи. Окопи були викопані за одними даними на відстані 2 кілометрів, за іншими 300 – 500 метрів на північ від станції Крути, з обох боків залізничного полотна.

Як засвідчують сотник Аверкій Горчаренко (пізніше полковник УНР), а також сотник Микола Битинський (пізніше підполковник УНР) на правому боці залізниці займали бойовий порядок 3я і 4а сотня юнаків (курсантів) Військової Школи, на лівому боці залізниці займали бойовий порядок 2а сотня юнаків (курсантів) Військової Школи, а на самому лівому фланзі студенти (січовики) Студентського Куреня під командуванням сотника Омельченка. 1а сотня юнаків Військової Школи була в резерві. За інформацією юнака (курсанта) Михайла Михайлика в резерві була 4а сотня. Такі неузгодженості у інформаціях зустрічаються дуже часто. Але по великому рахунку й неважливо яка за номером сотня була в резерві. Головне те, що одна сотня Військової Школи в резерві була. Далі за бойовим порядком резервної сотні на залізничній станції Крути знаходилися два бронепотяги: перший під командуванням сотника Лощенка, другий – сотника Ярцева. На станції знаходився потяг, який для Військової Школи і сотні Студентського Куреня слугував помешканням. При цьому потязі були також вагони з боєприпасами та два санітарні вагони, в яких був обладнаний лазарет під керівництвом лікаря Бочарова.

Тобто перед початком бою, як засвідчують сотники Аверкій Гончаренко і Микола Битинський, у складі Військової Школи було 500 юнаків (курсантів), 20 офіцерів і 16 кулеметів, у Студентському Курені було 115 – 130 студентів (січовиків) 2 офіцери і 1 кулемет. Щодо кулеметів, то у дослідженнях пана Степана Цапа і спогадах юнака (курсанта) Михайла Михайлика ми знаходимо відомості про 40 кулеметів. Окрім того пани Гончаренко і Битинський чомусь подають інформацію тільки про один бронепотяг під командуванням сотника Семена Лощенка і при цьому не згадують про бронепотяг під командуванням сотника Ярцева, які були однотипними і мали на озброєнні по одній гарматі, по одному кулемету та в обслузі було по 3 військовики Богданівського полку. Також чомусь вони не згадують про козаків з підрозділу Вільного Козацтва під командуванням сотника Осипа Твердовського, в якому було 40 козаків і один кулемет, якого обслуговував інвалід-кулеметник з протезом замість ноги.

29 січня події почали розгортатись зранку з прибуття на станцію Крути потягу з роззброєними в Києві російськими солдатами, які начебто їхали в Росію. Вартовий офіцер пропустив їх, взявши слово, що вони поїдуть тільки до підірваного тору, а звідти підуть пішки. Але солдати свого слова не дотримались і почали разом з технічними засобами червоних ремонтувати тор.

Командування Військової Школи відправило на бронепотязі 40 юнаків резервної сотні зупинити затію з ремонтом тору, та добитися виконання досягнутої домовленості. Але коли бронепотяг проїхав до пошкодженої ділянки тору половину відстані, солдати поспішно сіли в потяг і поїхали, а на місці потягу з’явився бронепотяг червоних, який із всіх гармат і кулеметів почав обстрілювати юнаків резервної сотні. Відправивши поранених в лазарет, сотня зайняла позицію біля будки «А» і почала обстрілювати ворожі лави, які на той час шикувалися обабіч тору для наступу. В цей час вже знаходились в окопах три сотні Військової Школи і сотня Студентського Куреня. Під прикриттям цих сотень, 1а сотня (за іншими даними 4а сотня) була виведена в резерв.

(продовження читайте тут)


Джерело: http://Літопис Лицарського Ордену Архистратига Михаіла, Чернівці, "Прут" 2006
Категорія: Історія | Додав: Соломія (16.10.2009) | Автор: Іван Микулинський
Переглядів: 4356 | Теги: Українська Народна Республіка, українські збройні сили, крути, Микулинський, козаки, герої Крут
Всього коментарів: 0
avatar