Вітаю Вас Гість!
Середа, 18.10.2017, 04:52
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Історія

Бій під Крутами (частина третя)
Тепер з приводу цьогорічних публікацій в пресі.

В газеті «Свобода Слова» № 4 (335) за 31 січня 2008 року в публікації «Трагедія чи урок?» є багато неточностей в описі бою під Крутами. В процесі проведеного мною дослідження ці неточності вдалося підправити і думаю, що в майбутньому редакція газети буде відповідальніше відноситися до публікацій такого спрямування і більше ніколи не допустить подібних недоречностей.

Але щодо інформації наданої в газеті «Молодий Буковинець» № 11 за 31 січня 2008 року в публікації «У захисників Крут було по три обойми патронів, а їх командування втікло», я цю інформацію хочу неодмінно спростувати. Та щоб мої аргументи були чіткими і всім зрозумілими, розділю їх на пункти:

1.        В другому, четвертому і п’ятому абзаці подаються дати подій (5 січня 1918 року, 8 – 14 січня 1918 року і 15 січня 1918 року) без пояснень чи ці дати відповідають календарю за новим, чи за старим стилем. Я думаю, що вони подані за старим стилем, але те що немає пояснень, це дуже велика недбалість.

2.       
В публікації говориться, що «Вранці 16 січня (29 – за старим стилем) загін балтійських матросів під командуванням Ремньова, перебуваючи на марші, несподівано натрапив на зустрічний щільний вогонь юнкерів і студентів». У цьому реченні є кілька грубих помилок.

По-перше, на оборонців Крут наступали не тільки моряки, а й солдати-піхотинці.
По-друге, керував боєм з боку червоних не Ремньов, а Муравйов.
По-третє, командування більшовицькими військами знало, що станцію обороняють юнаки (курсанти) Військової Школи і студенти (січовики) Студентського Куреня.

Свідченням цього є те, що Муравйов в ночі з 28 на 29 січня 1918 року телефонував на станцію Крути та командиру куреня Військової Школи сотнику Аверкію Гончаренку висловив свої вимоги у вигляді ультиматуму: «Приготовиться ко встрече победоносной красной армии, приготовить обед. Заблуждения юнкеров прощаю, а офицеров всё равно расстреляю».

А також те, що коли зранку біля пошкодженої ділянки тору, яка знаходилась на відстані кількох кілометрів від станції червоні почали шикувати свої лави для наступу. Їх обстріляла резервна сотня школи, яка вийшла вперед траншей оборонців на рубежі будки «А». Тобто юнаки (курсанти) заявили про себе ще до початку наступу червоних.

3.        В наступному реченні публікації говориться: «Наспів і український панцерник з гарматою, почав вести прицільний вогонь по тилах тих, хто наступав».

В цьому реченні є також одна неточність. Червоних обстрілювали не один, а два бронепотяги, які мали по одній гарматі і по одному кулемету. Бронепотяг сотника Ярцева вів вогонь на правому тору, сотника Лощенка на лівому. Після ушкодження першого бронепотягу і важкого поранення Ярцева, вогонь бронепотяг припинив, а Ярцева було відправлено в Ніжин до шпиталю. Бронепотяг Лощенка припинив вогонь тільки тоді, коли неуможливилось вести вогонь з платформи під прямим кутом.

4.        У реченні: «Потім підійшло кілька російських ешелонів і почали обстріл з тилу» - я вбачаю повну нісенітницю. Складається враження, що автор сам не розуміє, що написав.

Для того ж щоб мені і майбутнім дослідникам було легше розібратися в написаному, розділю речення на дві частини.

В першій частині говориться: «Потім підійшло кілька російських ешелонів». Як на мене, інформація досить правдива. В дійсності до і під час бою підходили різні ешелони.

В другій частині речення говориться: «і почали обстрілювати з тилу». З цієї другої частини люба здравомисляча людина робить висновок, що «російські ешелони», які «потім» під’їхали «і почали обстрілювати з тилу» опинилися в тилу оборонців. А так як ешелонів було «кілька», то це були значні сили. Тобто за рахунок цих кількох російських ешелонів мало відбутися оточення оборонців Крут.

Тоді природно виникає питання: «Чому в такому разі більшовики продовжували наступ на флангах і так настирливо старалися їх охопити?» Адже це за них вже зробили «кілька російських ешелонів». Якщо в дійсності в тилу оборонців Крут було кілька ворожих ешелонів, то як тоді посильним юнакам і студентам постійно вдавалося приносити на бойові порядки боєприпаси?...

Так, в дійсності перед тим, щоб щось написати, треба спочатку подумати.

Можливо автор публікації говорячи про «кілька російських ешелонів» мав на увазі інформацію про приїзд з Києва удосвіта 29 січня ешелону роззброєних російських солдат, що поверталися в Росію. Учасники бою під Крутами висловлювали у своїх спогадах думку, що цих солдат могли червоні озброїти і використати під час бою. А можливо автор, подаючи таку дивну інформацію, скористався з свідчень учасників бою, що під час наступу червоних на бойові порядки захисників Крут «по вузькоторовці підійшов з Чернігова потяг, з нього висадилося кілька сірих постатей і відкрила стрільбу, по нашому лівому крилі. Сотня мусила наперед відігнати цих невідомих помічників москалям» (Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року. /Упорядник І. Ільєнко. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1995. – с. 74).

Тобто «відігнала» «цих невідомих помічників» резервна сотня. Другими словами цей інцидент ніяк не вплинув на хід бою.

На мою думку, автор у цьому реченні явно переплутав муху зі слоном.

5.        Далі в публікації розповідається: «Виявилось, що в кожного юного захисника Крут було по три обойми патронів, а ворог почав обстрілювати їх кулеметами і гарматним вогнем».

У цьому реченні є також груба помилка:

По-перше, коли сотні зайняли бойові порядки, то як юнаки (курсанти) так і студенти (січовики) мали достатню кількість боєприпасів. Із слів студента (січовика) Івана Шарого ми знаємо, що коли вони по тривозі займали траншеї то у кожного студента (січовика) було по 40 – 50 патронів. Студенти попросили у сотника Омельченка видати патрони додатково. Сотник видав ще дві цинкові коробки патронів, другими словами ще по 10 – 15 патронів (Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року. / Упорядник І. Ільєнко – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1995. – С. 93).

В ході бою юнаки (курсанти) і студенти (січовики) постійно отримували патрони для гвинтівок і кулеметів із вагонів-складів з боєприпасами.

По-друге, якщо у юних захисників було по три обойми, а це по 15 патронів, то їх би вистачило від сили на 10 хвилин бою. Бій же вівся цілий день (не менше 10 годин), тобто кожний вояк вистрелив в середньому десь 250-300 патронів з гвинтівки й значно більше було вистрілено патронів з кожного кулемета.

Тобто твердження, що на одного юного захисника було по три обойми, це м’яко кажучи, нагла брехня.

6.        Наступне речення нам дає інформацію про таке: «Послали на станцію за командиром і штабом, але їх вже не було».

В цьому реченні взагалі закладена якась нісенітниця. Мені, військовій людині читати такі нісенітниці з одного боку смішно, а з іншого – страшно. Але давайте розберемось по черзі.

По-перше, на Крутинській дільниці фронту у військових формуваннях не вистачало офіцерів. І тому ніякого штабу Крутинської ділянки (другими словами пункту управління ділянки) на той час не існувало. Всі офіцери знаходились в бойових порядках своїх підрозділів. Сотник Аверкій Гончаренко, як командир (комендант) ділянки організував на передньому краї бойових порядків спостережний пункт. А так як тоді телефонного і радіозв’язку не було, у розпорядженні коменданта було по 2 – 3 зв’язківця від кожної сотні.

Правда існував штаб Чернігівського губернського військового начальника на чолі з сотником Тимченком. Але цей штаб не мав у своїй підлеглості військових формувань і у бою під Крутами участі не приймав. А сам сотник Тимченко і його ад’ютант сотник Богаєвський під час бою були в Ніжині, де мітингував полк імені Тараса Шевченка і намагалися не допустити, щоб цей полк виступив під Крутами на допомогу більшовикам. 

По-друге, якщо хтось когось кудись посилав, то ні в якому разі не на станцію. На станції вокзалу біля телефону і телеграфу весь час чергувало кілька зв’язківців, які приймали телеграми, телефонограми і приносили їх сотнику Гончаренку на спостережний пункт. Для прикладу, юнак (курсант) Валентин Атамановський під вечір 29 січня приніс сотнику Гончаренку телеграму про те, що Шевченківський полк виступає з Ніжина на з’єднання з наступаючими на Крути більшовиками.

По-третє, якщо і була необхідність посилати зв’язківців, то це могли робити тільки сотенні командири, або ті офіцери, які їх заміщали. І послати зв’язківців могли тільки до коменданта на спостережний пункт.

7.        Продовжуючи викладення змісту досить оригінальної публікації автор пише: «Вони поїхали своїм потягом, не попередивши своє військо».

З цього приводу можу сказати наступне:

По-перше, не могли офіцери покинути своїх підлеглих, тому що вони знаходились на своїх позиціях.

По-друге, не керувало 10ть офіцерів Військової Школи боєм, тому що вони загинули. Не керував сотник Омельченко студентською сотнею, тому що він отримав надзвичайно важке поранення і при поверненні до Києва помер. Не міг керувати бронепотягом сотник Ярцев, тому що він отримав важке поранення в голову.

По-третє, офіцери не могли поїхати кудись своїм потягом, тому що такого потягу у них не було.

8.        Далі ми дізнаємося з легкої руки автора, що офіцери «Виїхали так швидко, що навіть не залишили своїм воякам вагони із снарядами до гармат і патронами…»

Тут я би відповів авторові українською поговіркою: «Чув дзвін, а не знаю, де він».

Як засвідчує у своїх спогадах юнак (курсант) Михайло Михайлик з початком наступу більшовиків з ціллю виведення із під обстрілу противника, розпорядженням командування було відведено на півтори версти в тил потяг з боєприпасами, амуніцією, лазаретом та транспортними вагонами. Для охорони двох вагонів з боєприпасами були призначені юнаки (курсанти) Михайло Михайлик і Могила (Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року. /Упорядник І. Ільєнко. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1995. – с. 74, 77).

9.        У наступнім реченні ми читаємо, як на мене, повну нісенітницю: «Молодих вояків більшовики оточили і знищили».

Адже за цілий день бою більшовикам так і не вдалося оточити бойові порядки Військової Школи і сотні Студентського Куреня, а тим більше знищити цих відважних вояків. Свідченням такої версії є те, що всі сотні військових формувань організовано відступили зі своїх позицій та успішно дійшли до потягу (ешелону), правда за винятком однієї чоти студентської сотні.

10.   На завершення аналізуючи кількість жертв бою під Крутами, автор зсилаючись на історика Дмитра Дорошенка, говорить чомусь тільки про частину знищеного Студентського Куреня, про розстріляних 27 полонених і про щасливий порятунок 8 (хоча реально їх було 7) поранених полонених студентів та про те, що сьогодні відомо 18 імен загиблих в бою під Крутами. При цьому, про жертви Військової Школи, обслуги бронепотягів і підрозділу Вільного Козацтва не обмовився ні словом.

Тому я хочу, ще раз процитувати дані надані сотником Аверкієм Гончаренком: «Втрати сягали: до 250 юнаків, одна чота (до 30 людей) студентів і 10 страшин».

А також процитувати доповнені дані дослідника Бориса Мартоса: «Під Крутами було справді вбито й поранено біля 300 юнаків, кращих синів України; юнкерів, студентів високих шкіл, учнів технічних шкіл, гімназистів старших класів і 11 старшин, - половина учасників бою».

Але чи безхмарною була доля у тих, що вижив в бою під Крутами? Я думаю, що ні. Велика кількість герої Крут загинула дещо пізніше, дехто із них помер від ран і хвороб, інші в тюрмах СРСР, а комусь пощастило прожити довше, але ніхто із них нажаль не дожив до світлого дня проголошення незалежності України. То ж чи гіршими були ті, що вижили, від тих хто загинув у ті холодні січневі дні? Чи не так само вони були тоді готові покласти свої юні серця на жертовник України? Я думаю що так само. Але у них була інша доля. І вони мужньо пронесли свій хрест. І для нас вони є такими ж героями, як і ті, що склали свої буйні голови під Крутами.

То ж як писав пан Борис Мартос: «Святочно відзначаймо їхню світлу пам'ять, як символ тих сотень тисяч, що загинули в боях за Україну». А я ще додам, багатьох мільйонів, що віддали свої життя і всі до останку сили в боротьбі за Україну. Вічна пам'ять померлим і многая літа живим!
...
Іван Микулинський




Джерело: http://Літопис Лицарського Ордену Архистратига Михаіла, Чернівці, "Прут" 2006
Категорія: Історія | Додав: Соломія (14.10.2009) | Автор: Іван Микулинський
Переглядів: 968 | Теги: крути, курінь Б. Хмельницького, курінь, козаки, бронепотяг, козацтво, козак, вільне козацтво, Школа Хорунжих, Бій під Крутами
Всього коментарів: 0
avatar