Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 26.05.2017, 08:18
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Історія

Бій під Крутами (частина друга)
(початок статті читайте тут)
Біля 12 – 13 години війська червоних почали наступ на студентську сотню. Але потрапивши в зону перехресного вогню відступили. До відступу їх також змусила поява на залізничній лінії Чернігів – Крути сотника Модеста Семирозума з чотою юнаків, які своїм рушнично-кулеметним вогнем прикрили ліве крило бойових порядків захисників. Та на цьому червоні свій наступ не завершили, для подальшого його розгортання вони мали достатню кількість людських сил і техніки.

З початком наступу військ червоних командування Кутинської ділянки фронту вивело з під обстрілу ворожої артилерії і двох бронепотягів потяг з амуніцією, боєприпасами, лазаретом і транспортними вагонами за півтори версти в тил. На станції залишилися тільки два бронепотяги. Для охорони вагонів з боєприпасами були призначені юнаки (курсанти) Михайло Михайлик і Могила. До вагонів з боєприпасами постійно прибігали юнаки і студенти, всі вони дорікали командуванню за те, що воно так далеко поставило вагони з боєприпасами.

О 15 годині 30 хвилин червоні почали сильний наступ на правий фланг бойових порядків захисників. Ставлячи перед собою завдання оточити правий, а згодом і лівий фланги бойових порядків українських військ, захопити станцію Крути, відрізати її захисників від потягів з боєприпасами, іншою амуніцією і тиловими службами, знищити оточені українські війська та в подальшому, використавши результати успішно виконаних завдань, забезпечити собі умови безперешкодного руху на Київ. Тому з новою силою зацокотіли на обох флангах гвинтівки, заторохкотіли кулемети та не переставали підтримувати їх гармати бронепотягів.

Бронепотяг Ярцева вів вогонь на правому тору, Лощенка на лівому. Але скоро ворожа артилерія бронепотяг Ярцева ушкодила, а його самого було важко поранено. Тому сотник Лощенко наказав Ярцеву виїхати в Ніжин до шпиталю. А сам ще довго вів артилерійський вогонь. Стріляв він надзвичайно влучно й швидко.

В ході бою був важко поранений командир сотні Студентського Куреня сотник Омельченко. Ця втрата боляче вплинула на ведення бойових дій сотні. Після двох годин наступу червоних на правий фланг українських військ, з’явилася велика загроза його оточення. Ускладнилася ситуація ще тим, що припинила вести вогонь гармата з бронепотягу на лінії Крути – Бахмач, в силу того, що вона не могла вести вогонь під прямим кутом.

В цій критичній ситуації сотник Аверкій Гончаренко ввів в бій резерв. Завдячуючи діям резерву та повільному темпу наступу червоних юнакам і студентам вдалося продовжити ведення бою до 21 години (за іншими даними до 19 години), до того часу коли наступила темна і туманна ніч.

На вечір юнак (курсант) Валентин Атамановський приніс сотнику Гончаренку телеграму, в якій йшлося про те, що солдати Шевченківського полку все ж прийняли рішення виступити проти оборонців Крут. В силу цього, і так складна ситуація ускладнилася ще більше. Як Військова Школа так і сотня Студентського Куреня понесли великі втрати. Лазарет був переповнений пораненими. А ті юнаки і студенти, що ще вели бій, були надзвичайно виснаженими цілоденним баєм. Тому далі продовжувати бій не мало ніякого сенсу.

Сотник Аверкій Гончаренко прийняв рішення, в тій ситуації єдине вірне, про відступ. Відступом керував він особисто. І ніхто, окрім нього не знав і не знає досьогодні краще, як цей відступ відбувався в дійсності. Юнаки і студенти бачили перед собою тільки вузький сектор простору. Чотові знали про дії своїх підлеглих, сотники – про дії своїх сотень, а про дії в цілому Військової Школи і сотні Студентського Куреня, знала одна людина – їх командир. Тим більше, що бойові порядки він покинув останнім.

Тому, щоб покласти край всяким фальсифікаціям, процитую витяг із спогадів сотника Гончаренка:

«Атамановського послав я ще завидна до студентської сотні з наказом про відворот на вказане їй місце. Цей відворот студентська сотня мала розпочати першою.

Сотник Лощенко ще за дня мусив від’їхати. З від’їздом нашої гармати по цілому фронті посилився енергійний наступ противника. Скрізь відчувався прилив нових сил.

Тут підкреслюю ту надзвичайну холоднокровність й уміння панувати над собою наших старшин і молодих вояків, якої не зауважував за час свого побуту на фронті під час світової війни серед старших добре вишколених жовнірів. По студентській сотні виводив я з бою сотні юнаків у такому порядку: 2, 3 й 4; 1 сотня, що була в резерві, а вступила в бій по годині другій, задержувала противника, що намагався нас оточити, аж до повної темноти, після чого рештки того резерву відступили цілком з поля бою і прилучились до школи. По перегляді після бою не було в Студентській сотні мого брата, хоч під час бою раненим він не був, бо не було його і в шпитальному вагоні. При докладнім особистім перегляді довідався, що не оказалося й цілої чоти студентської сотні до 30 людей, хоч командир сотні все запевняв, що вони ось-ось надійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон – та все даремно. Про судьбу брата і його товаришів довідався я вже багато пізніше. Виявилося, що вони, відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло, на ст. Крути, а там зі сходу надійшли якраз більшовики; після того невдовзі й розігралася ще раз кривава драма… Їх не розстріляли, а кололи багнетами, що я ствердив уже в Києві, при похороні, на своєму братові й його товаришах» (Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року. /Упорядник І. Ільєнко – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1995. – С. 48).

Погрузившись у потяг школа і студентська сотня без кровопролиття прорвалась через Ніжин і вже 30 січня 1918 року на станції Бровари сотник Гончаренко здав релятивний звіт отаману Симону Петлюрі, в присутності його начальника штабу сотника (згодом генерал-полковника УНР) Олександра Удовенка, про хід і результати бою під Крутами.

Далі Перша Українська Військова Школа і сотня Студентського Куреня разом з Гайдамацьким Кошем і Другою Українською Військовою Школою приймали участь у боях за звільнення Києва від повсталих більшовиків.

А щодо втрат школи і студентської сотні, то в різних джерелах надається різна інформація. Я ж дозволю собі знову процитувати тільки дані надані сотником Гончаренком:

«Втрати сягали: до 250 юнаків, одна чета (до 30 людей) студентів і 10 старшин» (Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року. /Упорядник І. Ільєнко – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1995. – С. 49).

Сотник Аверкій Гончаренко та інші учасники бою не згадують у своїх спогадах про дії під час бою підрозділу Вільного Козацтва на чолі з сотником Осипом Твердовським та його братом старшиною Матвієм Твердовським. Та завдячуючи дослідженням пана Івана Чолія ця прогалина в деякій мірі заповнена. З досліджень пана Чолія ми дізнаємося, що підрозділ Вільних Козаків участь в бою під Крутами приймав. Точно не відомо в бойових порядках яких військових формувань вони вели бойові дії, але дуже ймовірно, що в опорному пункті студентської сотні. Коли ж вечором поступив наказ про відступ, козаки не пробивалися з усіма до потягу, а самостійно відступили до Ніжина. З захопленням Ніжина більшовиками, вільні козаки відступили в ліс та продовжили ведення бойових дій, як партизанський загін. Про втрати підрозділу Вільних Козаків в бою під Крутами ніяких відомостей немає. (Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року. /Упорядник І. Ільєнко. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1995. – С. 228 – 229).

Пройшло всього 90 років з того часу, як відбувся бій під Крутами. Різні друковані видання, в угоду своїм політичним або особистим амбіціям, подають різну і дуже часто сфальсифіковану інформацію. Але на щастя було багато дослідників, які хотіли чесно розібратися в тих трагічних подіях. Зокрема займалася вивченням цього питання Комісія для встановлення фактів і дат Визвольних Змагань при Українській Вільній Академії наук. Цією комісією було вивчено різні документи та свідчення і анкети справжніх учасників бою. На основі досліджень комісії та власних досліджень були підготовані висновки панами Борисом Мартосом і Миколою Битинським. А так як висновки ґрунтовні і надзвичайно правдиві я їх процитую без коментарів.

І так, висновок пана Бориса Мартоса:

«1. Неправдивим твердженням треба вважати, ніби в бою під Крутами брав участь Студентський Курінь, який недавно перед тим склався. На ділі там була тільки одна сотня Студентського куреня (біля 120 – 130 душ). Решта куреня під командою С. Довгаля, студента, що повернувся з німецького фронту в ранзі підпоручника (живе в Німеччині), брала участь в упертих боях на вулицях Києва проти совєтської «п’ятої колони», що виступила збройно в кількості біля 6 000. В цих боях на протязі трьох днів комуністів перемогли, але й на нашій стороні було багато поранено і убито, в тому числі й студентів, а між ними був тяжко поранений і сам С. Довгаль.

2. Основою оборони Крут була 1 – ша Українська Юнацька (юнкерська) ім. Б. Хмельницького школа під командою сот. Аврекія Гончаренка (тепер підполковника, живе в Америці), що був лектором з тактики у ті школі і курінним начальником її молодшого курсу юнкерів, студентів високих шкіл, гімназистів і учнів інших шкіл – усіх разом було не 250, як пише Д. Дорошенко («Історія України», Т. 1, ст. 284), а понад 600 при 16 кулеметах.

3.  Бій розпочався не 30 січня пополудні, а 29 го біля 9 години ранку і тривав не «яких дві години», як дехто пише, а до 7 ї год. вечора, тобто 10 годин.

4. Оборонці Крут не були «напівдіти, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках» (Д. Дорошенко, 1 Т., ст. 284), а юнкери, що перед тим вправлялися біля двох місяців на майдані Юнацької школи та на її стрільниці і вчилися не тільки стріляти, а й кидати бомби. Було, правда, кілька новаків, але їх А. Гончаренко приділив до обслуги лазарету. А були й такі, що вже побували на протинімецькому фронті. Було й 20 старшин Юнацької школи та двоє в Студентській сотні. Був і саморобний бронепотяг з гарматою й кулеметом під орудою сот. Лощенка. Був і лазарет з лікарем Бочаровим та санітарами. Був і вагон із запасом набоїв та гранат.

5. Більшовики не «обійшли лінію оборони з двох сторін» (Д. Дорошенко, 1т., ст. 284), а лише пробували обійти, але були кожного разу відбиті з великими втратами.

6. Сот. Тимченко й сот. Богаєвський не належали ні до штабу Студентського куреня, ні навіть до його складу. Тимченко був губерніальним військовим начальником Чернігівщини, а Богаєвський був його ад’ютантом. Вони не втекли «ганебно» до Києва, як тільки почався бій, а виїхали напередодні до Ніжина (Чернігівщина), де мітингував полк ім. Т. Шевченка, розагітований большовиками, і загрожував виступити проти Юнацької Школи. Боєм командував сот. А. Гончаренко.

7. Студентська сотня не була «ганебно покинута» своєю командою (там таки), бо їх командир сот. Омельченко був при ній під час бою і дуже добре командував нею, поки не був тяжко поранений і винесений до лазарету; помер по дорозі до Києва.

8. Студентська сотня не була по один бік залізниці. Справа від неї була 2 – га сотня Юнацької школи з 4 – ма скорострілами під командою сот. Горошка, а вже потім - залізниця; а ліве крило захищала одна чота юнкерів також із скорострілами під командою Семирозума.

9. Праве крило юнкерів не було примушене відступати, а затримало свою позицію до кінця, хоч бій був гарячий. Лише сотник А. Гончаренко мусив вивести в резерв 1 – шу сотню юнкерів (свіжу).

10. Десь біля 7 ї год., коли вже стемніло, бій почав стихати. Тоді сот. А. Гончаренко дав наказ поступово відходити, починаючи з лівого крила, до потягу, що стояв по другу сторону станції Крути. При цьому першою відходила студентська сотня, а потім по черзі 2 га , 3 – тя й 4 – та сотні юнкерів, а перша сотня прикривала відхід вогнем.

11. При перевірці біля потягу виявилося, що бракує однієї чоти Студентської сотні. Розвідка, послана на розшуки, повернулася ні з чим. Треба думати, що вона була захоплена більшовиками, але це точно ще не встановлено.

12. Під Крутами було справді вбито й поранено біля 300 юнаків, кращих синів України; юнкерів, студентів високих шкіл, учнів технічних шкіл, гімназистів старших класів і 11 старшин, - половина учасників бою. Це – наші герої. Святочно відзначаємо їхню світлу пам'ять, як символ тих сотень тисяч, що загинули в боях за Україну». (Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року.) /Упорядник І. Ільєнко. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1995. – С. 170 – 171).

Висновки пана Миколи Битинського:
І. В бою під Крутами проти 6 000 більшовиків брало участь понад 500 вояків Української Центральної Ради, переважно юнаків Київської Військової Школи ім. гет. Богдана Хмельницького під керівництвом сот. Аверкія Гончаренка (він же комендант участка) та понад сотню студентів Січового Куреня під командою пор. Омельченка, підлеглого комендантові фронту.
ІІ. Студенти були «озброєні», як і інші рушницями з додатковим кулеметом і підібрані були з тих частин, що перейшли вже військовий вишкіл. (Правда, в часи від’їзду з Києва до куреня самовільно пристало декілька й цивільних осіб, однак, це на загальний хід подій не вплинуло).
ІІІ. Увесь тягар бою винесли на собі юнаки Військової школи ім. Б. Хмельницького, й саме серед них було найбільше кривавих жертв побитими й пораненими.
IV. При бойовому відвороті з фронтової лінії сотня (Студентського Куреня), що була на позиції, відійшла в порядку до ешелонів, які стояли на колії до Києва. Лише одна чота – 27 студентів – збилася вночі з дороги і заблукала на станцію, що була вже зайнята більшовиками, і впала під багнетами. (Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року. / Упорядник І. Ільєнко. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження» 1995. – С. 106).

Безумовно всі без винятку захисники Крут є героями. На прикладі їх безсмертного подвигу ми повинні виховувати наше майбутнє – молодь. Тож пам’ятаймо їх святі для нас імена, і тих хто загинув під Крутами, і тих хто загинув або помер пізніше. Жаль звичайно, що цих імен до нас дійшло так мало. Але хоч ті, які нам сьогодні відомі я подам для ознайомлення читачам:
сотник (полковник) Аверкій Гончаренко;
сотник (полковник) Семен Лощенко;
сотник Модест Семирозум;
сотник Ярцев;
сотник Осип Твердовський;
старшина Матвій Твердовський;
сотник Омельченко;
сотник  Горошко;
сотник С. Горячко;
чотар Павло Кольченко;
підстаршина Вервейко;
підстаршина Штепенко;
юнак (сотник) В. Дзюба;
студент (сотник) Борис Монкевич;
юнак (поручник) Михайло Михайлик;
юнак (архимадрид) Святослав Магаляс;
юнак (протоієрей) В. Уманець;
юнак Валентин Атамановський;
юнак Могила – здійснив якийсь особливий подвиг;
юнак Степан Цап;
юнак (майор) Заквалинський;
юнак Рорпіта;
студент (січовик) Іван Шалий;
студент (січовик) Гончаренко;
студент (січовик) Павло Кольченко;
студент (січовик) Олександр Попович;
студент (січовик) Володимир Шульгин;
студент (січовик) Лука Дмитриєнко;
студент (січовик) Микола Лизогуб;
студент (січовик) Ісидор Курик;
студент (січовик) Олександр Шерстюк;
студент (січовик) Ігор Лоський;
студент (січовик) Іван Сорокевич;
студент (майор) П. Олексієнко;
студент (інженер) Павло Любенець;
студент (поручник) Леонід Буткевич;
студент (бунчужний) Он. Сушицький;
студент (січовик – доктор історичний наук) Ігор Лоський;
студент (січовик) Лесь Гайдовський-Потапович;
студент (січовик) С. Корол;
студент (січовик) Андріїв;
студент (січовик) Божко-Божинський;
студент (січовик) Головищук;
студент (січовик) Чижів;
студент (січовик) Кирик;
студент (січовик) Крисантій Спринжинат;
гімназист (січовик) Андрій Соколовський;
гімназист (січовик) Левко Лукасевич;
гімназист (січовик) Микола Ганкевич;
студент (січовик) Микола Лизогуб;
гімназист (січовик) Микола Корпан;
гімназист (січовик) Євген Тарнавський;
гімназист (січовик) Гнаткевич;
гімназист (січовик) Пипський;
гімназист (січовик) Ґіба;
гімназист (січовик) Павло Кольченко.

(Продовження статті читайте тут).

(козаки з полку "Чорні запорожці" біля меморіалу Героям Крут 2007 р.



Джерело: http://Літопис Лицарського Ордену Архистратига Михаіла, Чернівці, "Прут" 2006
Категорія: Історія | Додав: Соломія (15.10.2009) | Автор: Іван Микулинський
Переглядів: 1463 | Теги: Крутами, крути, курінь Б. Хмельницького, курінь, козаки, бронепотяг, козак, вільне козацтво, Школа Хорунжих
Всього коментарів: 0
avatar