Вітаю Вас Гість!
Понеділок, 20.11.2017, 16:18
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Історія

Про страту Івана Підкови (історія Львова в документах і матеріалах)

ДЖЕРЕЛО:

ІСТОРІЯ ЛЬВОВА У ДОКУМЕНТАХ І МАТЕРІАЛАХ

збірник документів і матеріалів

Київ Наукова думка 1986

********

1578 р., червня 12 - липня

ПОВІДОМЛЕННЯ ІТАЛІЙЦЯ ФІЛІППА ТАЛДУЧЧІ З КРАКОВА

ДО ФЛОРЕНТІЙСЬКОГО ДВОРУ ПРО СТРАТУ ІВАНА ПІДКОВИ

ТА ОБУРЕННЯ З ЦЬОГО ПРИВОДУ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ

            ... у Львові врешті-решт відтяли голову тому самому Підкові, про якого я писав вашій вельможній милості вже кілька разів, що він встиг зайняти Молдавію. Те, що я зараз вам повідомлю, сталося майже чотири тижні тому, та лише днями я дізнався про цю подію, оскільки новина ця така, що не робить честі цій нації і зачіпає короля, і про неї неохоче говорять...

            ... після тої страти не чути вже жодних чуток і тверджень, що виходили від низових козаків, які погрожували, буцімто, що коли його стратять, вони перейдуть на бік Московської держави й будуть тривожити королівство більше, ніж татари. Можливо, саме в зв'язку з цими погрозами тут балакали, буцім вони напали на чауша і вбили його. Одначе ця звістка згодом не підтвердилася, але посланець Молдавії, дуже налякавшись, затримався у Львові, очікуючи моменту, коли зможе їхати безпечно.

           

Краків, 12 липня 1578 року.

            Його величність король, від'їжджаючи з Варшави, наказав, аби Підкову, колишнього молдавського господаря, відправили в Раву Мазовецького повіту і щоб він перебував тут під надійною охороною; звідти він наказав відправити його у Львів, куди прибув чауш, у якого, як тут прямо говорили, не було іншої мети, як вимагати голову Підкови. З цією ж метою згодом з'явився і посланець молдавського господаря, який подарував королеві 50 биків, 4 діжки вина, 2 діжечки маринованих лимончиків і доброго коня. В понеділок 16 червня його величність раненько виїхав з міста під тим приводом, що вирушає на полювання і буде відсутнім 2 дні. Виїжджаючи, він наказав, аби всі у фортеці були при повному озброєнні - так наказав він і гайдукам його особистої охорони - і щоб фортеця була замкнена. Попередньо випровадили чауша, щоб цей чауш був у безпеці, а також, аби розвіяти підозри щодо того, що мало відбутися, оскільки він не був вільним від підозри, викликаної напливом великої кількості озброєних людей, що прибули сюди, з одного боку, для вшанування його величності, а з другого - можливо тому, що стало відомо про прибуття Підкови у Львів.

            Після від'їзду його величності, коли було виконано всі необхідні розпорядження, перед 14 годиною нещасного господаря привели на площу. Він не був зв'язаним, і ніхто не тримав його рук за спиною, що йому дозволили з королівської ласки. При оголошенні смертного вироку, коли він прибув на площу, стояв великий гамір через гуркіт барабанів і гомін людей. Підкова обійшов два рази площу, погладжуючи бороду й дивлячись на люд, і показуючи, що нітрохи не боїться смерті. Він попросив тиші і, досягши цього, мовив такі слова:

            "Панове поляки! Мене привели на смерть, хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого, за що заслужив би такого кінця. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв на добро й користь своєї батьківщини, і було у мене єдине бажання - бути їй опорою й захистом проти невірних і діяти так, аби вони лишалися в своїх краях і не переходили Дунаю. Але цей мій добрий намір не міг бути виконаним, і один бог знає чому; особливо ж мені заважав той, з чиєї волі мене привели сюди на страту, та я надіюся на бога, що мине небагато часу, і він, продажний хан, дістане відплату за мою невинну кров. Мені нічого не відомо, окрім того, що я повинен вмерти від його руки (вказуючи на ката), тому що турок, невірний хан-язичник, наказав вашому королеві, його підданому, здійснити страту, і ваш король дав таке розпорядження. Та врешті-решт це не має для мене жодного значення, одне запам'ятайте, що мине небагато часу, і те, що діється зараз зі мною, станеться і з вами і з вашим добром, і голови ваші і ваших королів відвезуть у Константинополь, як тільки невірний хан-бусурманин таке накаже";

            помовчавши трохи й обернувшись до восьми своїх людей, що оточували його, додав:

            "Прошу вас, аби цим моїм слугам і товаришам, таким чесним, як і я, після моєї смерті не чинили жодних перешкод, тому що, по-перше, вони порядні люди. Крім того, вони чесно служили республіці, отже, заслуговують не лише того, аби ніхто не завдавав їм образи, але й того, щоб їх нагородили за доброчинні заслуги".

            Тоді ще додав:

            "І ще прошу вас, оскільки ця безчесна людина (вказавши на ката) негідна торкатися мого тіла при житті, не дозволяйте йому торкнутись до мене і після смерті, лишивши це моїм людям, які перебувають тут лише для того, аби віддати мені цю останню послугу".

            Після цього він замовк, а у присутніх людей з народу покотилися сльози, особливо у багатьох з тих воїнів, що прибули сюди, очевидно, лише заради нього, але через вжиті серйозні заходи не змогли йому нічим допомогти. На їх обличчях, однак, можна було прочитати біль, що наповнював їх серця. Один з них підійшов до нього з великою шклянкою вина, - дехто казав, буцімто за його проханням, - і подав шклянку, яку він взяв з радістю й надпив великий ковток. Тоді, звертаючись до того, від кого взяв шклянку, він, за звичаєм його батьківщини, сказав, що п'є за його здоров'я і всіх його товаришів. Після цього він знову пройшовся туди й назад і пішов до місця страти.

            Побачивши жмут соломи, на яку він мав стати колінами, він голосно мовив: "О господи, невже я негідний схилити коліна на щось благородніше?" - і, повернувшись до своїх людей, сказав: "Підіть до моїх речей і принесіть мені килимок, який у мене ще лишився". Це негайно виконали. Тоді він схилив коліна, прочитав молитву й перехрестився за руським звичаєм, бо він був цієї віри, й закрив очі, чекаючи смертельного удару. Але оскільки кат не завдавав удару, він повернувся і спитав у нього: "Що ж ти?". На це кат відповів: "Твоя милість, потрібно закотити одяг, аби він не заважав удару". Почувши це, він сказав: "Дуже добре".  Він сам розправив свій одяг як належало, сказавши кату, аби робив свою справу, і, здавшися господу, прийняв смертельний удар з великим спокоєм. Один з присутніх, що знаходився там, як гадають, саме для того, щоб показати, що вирок виконано, взяв його голову і тричі показав її народу.

            В цю мить виявилося й велике народне співчуття і настільки сильне ремство, що якби не було вжито серйозних заходів, можна було б побоюватись повстання. Гайдуки, чекаючи будь-чого, стояли з аркебузами напоготові; та врешті-решт так нічого і не сталося. Відомо, що ця подія викликала в народі велике невдоволення, але, очевидно, все входить в свою колію і все забувається. Люди Підкови взяли його тіло і пришили до нього голову, поклали тіло в зелену скриню, яку, кажуть, він сам собі приготував, і віднесли в українську церкву поблизу; про щось інше більше ніхто нічого не каже.

(Королівський державний архів м. Флоренції. Листи Строціане, оригінал. Переклад з латинської).

Категорія: Історія | Додав: Соломія (16.10.2009) | Автор: Підготовано Ігорем Мельником
Переглядів: 2064 | Теги: Підкова, історія Львова, страта, Іван Підкова, козаки, козак, козацтво, Львів, Талдуччі, Філіп Талдуччі
Всього коментарів: 0
avatar