Вітаю Вас Гість!
Четвер, 23.11.2017, 16:05
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Історія

Проект системи військових нагород Західно-Української Народної Республіки 1919 р.

В умовах боротьби з польською агресією, яку змушена була вести Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР, з кінця січня 1919 р. – Західна Область УНР (ЗОУНР), вельми актуальним було питання заснування нагород для відзначення військовиків.


За відсутності власних орденів та медалей доводилося практикувати заохочення (здебільшого стрільців та підстаршин) грошовими преміями, подяками, підвищеннями у степенях 1. Нагальна необхідність заснування державних військових нагород була очевидною для генерального хорунжого М.Омеляновича-Павленка, який на запрошення уряду ЗУНР прибув з Наддніпрянської України і 9-10 грудня 1918 р. обійняв посаду Командуючого військами 2.


Вже 2 січня 1919 р. він надіслав до Державного Секретаря Військових Справ Д.Вітовського телеграму ч. 1254/19 такого змісту: “Під час цієї національної боротьби виявились уже старшини і козаки своєю завзятістю та національною свідомістю. Дуже бажаю, щоб Національною Радою був установлен Національний орден” 3. Першою половиною січня 1919 р. можна датувати підписаний М.Омеляновичем-Павленком документ, озаглавлений словом “Проэкт”. Подаємо його тут повністю:


1. Признання подвигів старшин і козаків, що численно відбуваються на протязі ціеі національноі боротьби, постановляеть ся “Національний Орден” і “Національна Медаль”, котрими нагороджуэть ся відзначивших ся згідно зі статутом Юрівського Хреста і Юрівськоі Зброі бувшоі росийськоі арміі.


2. Відзнаки: Національний Орден і Національна Медаль як для старшин так і для козаків однакові і відріжняють ся тільки тим, що за відзначення старшин і козаків по відповідним точкам статута на ленті мусить бути накладена лаврова вітка.


3. До виходу зразків ордена і медалі призначаються слідуючі відзнаки:

а/ замісць Національного ордену носиться в петельці жовтно-блакитна ленточка, а на ню накладаеться відповідне число мечів з білого металю;

б/ місто національноі медалі жовтно-блакитна ленточка з накладеними на ню зірками з білого металю в відповідній кількості;

в/ замісць зброі на жовтно-блакітній стяжці округло зішітій накладаеться один золотий меч.


4. Таким чином кождий старшина може бути відзначений як старшинскими наогородами так і стрілецькіми нагородами і навідворот.


5. Всі відзначення може одержати і кождий громаденин У.Н.Р. если учинить подвиг, який зазначений в статуті.


6. За виключну працю на користь У.Н.Р. по за фронтом відзначившися нагороджуються медалью і хрестом без мечів і зірок по статуту, який буде вироблений Військовим Секретаріятом.


7. Всі військови частини мусять мати статут вищезазначений і керуватися ним в порядку нагородження відзначившихся.


Командуючий,


Генеральний Хорунжій Омельянович-Павленко” 4


Таким чином, Командуючий військами виступив з ініціативою створення цілої системи військових нагород: орден, медаль, нагородна зброя. Наведений вище проект він, безперечно, розробляв самостійно – це переконливо доводить як саме звернення до російського досвіду, так і використання словосполучення “жовтно-блакитний”. Оскільки генеральний хорунжий М.Омелянович-Павленко прибув з Наддніпрянщини, він вважав національними саме жовтий і блакитний кольори, тож їх використання у стрічках, що виступали як тимчасові замінники нагород, якнайкраще відображало назви ордена та медалі. В той же час, відповідно до п’ятого артикулу “Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії” від 13 листопада 1918 р., Державний прапор ЗУНР встановлювався “синьо-жовтий”5 .


Варто зауважити, що проект М.Омеляновича-Павленка вже потрапляв на очі дослідникам. Так, про нього згадує у своїй книзі М.Кротофіл щоправда, зі зрозумілих причин, не вдаючись у детальний аналіз документу і не намагаючись “вписати” його в загальний контекст нагородотворчого процесу6 .


Отже, при нагородженні Національним Орденом, Національною Медаллю та зброєю мав використовуватися Статут Імператорського Військового Ордена Святого Великомученика і Побідоносця Георгія, затверджений 10 серпня 1913 р. (ст.ст.), а саме Частина ІІ “Про Георгіївський Хрест”, Частина ІІІ “Про Георгіївську зброю” та Частина IV “Про Георгіївську медаль”. Відомо, що Георгіївський Хрест призначався для нижчих військових чинів “в нагороду за видатні подвиги хоробрості й самовідданості, проти ворога в бою виявлені”7 . Георгіївська Зброя могла бути пожалувана генералам, адміралам, штаб- та обер-офіцерам “за видатні військові подвиги ... що вимагають безперечної самовідданості” 8 тоді як Георгіївську медаль могли отримати як нижчі військові чини “за виявлені ними у воєнний чи в мирний час подвиги мужності й хоробрості” так і особи, що не мали військового звання, і навіть не належали до складу армії чи флоту, але лише “за відзнаки, виявлені ними в бою проти ворога”9 . Відповідно, за аналогією з Георгіївським Хрестом та Георгіївською медаллю Національний Орден і Національна Медаль, без сумніву, передбачалися чотирьохступеневими. Як випливає з пункту 2 проекта, вони мали бути однакові для старшин та козаків і відрізнятися лише тим, що “за відзначення старшин і козаків по відповідним точкам статута на ленті мусить бути накладена лаврова вітка”. На нашу думку, словосполучення “і козаків” було вжито у зацитованому уривку помилково. Відповідно до постанови російського Тимчасового Уряду, оформленої 24 червня 1917 р. (ст.ст.), “за подвиги особистої хоробрості й доблесті” встановлювалося нагородження офіцерів солдатськими Георгіївськими хрестами за постановою загальних зборів роти (стройової команди, ескадрона, сотні, батареї). Такі хрести “з огляду на особливо почесне значення цієї нагороди” повинні були мати на стрічці металеву лаврову гілку10 .


Як бачимо, проект М.Омеляновича-Павленка дозволяв легко вирішити питання, пов’язане із заснуванням військових нагород: відпадала потреба у розробці статуту, з’являлася можливість розпочати нагородження не чекаючи виготовлення орденів та медалей. Принциповою новацією можна вважати можливість нагородження Національним Орденом та Національною Медаллю за працю поза фронтом. Оскільки Георгіївський Статут такої можливості не передбачав, розробку окремого статута проект відносив до компетенції Державного Секретаріату Військових Справ (ДСВС).


Документи свідчать про велику увагу, яку генеральний хорунжий М.Омелянович-Павленко приділяв справі практичної реалізації своєї ініціативи. Наказом Військам Української Народної Республіки від 15 січня 1919 р. ч.29 приписувалося “Про всіх відзначивших ся в сих боях (йдеться про бої 11-15 січня 1919 р. – М.Ч.) як старшин так стрільців скласти спис іх подвигів, щоби як вийде Національний Орден можна було іх наділити”11 . В телеграмі від 21 січня 1919 р. ч. 1629 отаману О.Микитці, в групі якого служив художник четар І.Іванець, Командуючий військами просив “дати йому завданє щоб він зробив проєкт Національного Ордена і Національної Медалї і з тим проєктом хай прибуде до нач. Комди”12 .


На цей час ми не маємо відомостей про те, чи підготував І.Іванець зображення ордена та медалі і чи розглядалися вони в Начальній Команді Галицької Армії. Ясно одне – незабаром вирішенням питання щодо заснування державних нагород для військовиків починає опікуватися Письменничий Відділ ДСВС. Про це свідчить, зокрема, щоденниковий запис референта цього відділу четара І.Боберського від 31 січня 1919 р.: “Нині дістав я приказ описати одяг для армії до трьох днів, це є до 3-го лютня, визачити також відзначення за хоробрість”13 . Проте, не дивлячись на те, що проект М.Омеляновича-Павленка не був реалізований, маємо підстави твердити, що його було взято за основу при підготовці Розпоряду Ради Державних Секретарів ЗОУНР від 30 квітня 1919 р. ч. 1130/19 яким встановлювалися відзначення Тризуб з вінцем та Медаль Тризуба (Медаль за Труд) чотирьох ступенів, Оружний Тризуб (зображення Тризуба 3,5 см заввишки зі сріблястого металу на піхвах багнета) а також Хрест учасництва14 .


На наш погляд, вплив проекту М.Омеляновича-Павленка на згаданий Розпоряд беззаперечний. По-перше, Тризуб з вінцем і Медаль Тризуба мали по чотири ступені, як Національний Орден та Національна Медаль. По-друге, нагородження Тризубом з вінцем та Оружним Тризубом повинно було провадитися Радою Державних Секретарів ЗОУНР на підставі рішень т.зв. виділів (комісій), що виступали аналогами дум, передбачених Георгіївським Статутом. По-третє, Медаллю Тризуба, як і Національною Медаллю, могли бути нагороджені як військовики, так і цивільні особи.


Отже, Національний Орден було трансформовано в Тризуб з вінцем, Національну Медаль – в Медаль Тризуба, а замість нагородної зброї встановлено Оружний Тризуб. Впадає в очі той факт, що жодна з цих нагород не мала статусу ордена. Скоріше за все, це було не випадково – орден як вид державної нагороди чітко асоціювався з монархєю взагалі та Австро-Угорською імперією зокрема. Так, в Чехословацькій республіці що, як і ЗУНР, утворилася після її розпаду, одним з перших законодавчих актів Революційної народної асамблеї став Закон від 10 грудня 1918 р. ч. 61/1918 котрим скасовувалися ордени й титули15 .


Таким чином, встановлена Розпорядом Ради Державних Секретарів ЗОУНР від 30 квітня 1919 р. ч. 1130/19 система державних військових нагород виникла не на порожньому місці, а була закономірним наслідком ініціативи М.Омеляновича-Павленка. Виявлені документи дозволяють істотно поглибити знання з історії нагородної справи на західноукраїнських землях у 1918-1919 рр.


Микола ЧМИР (Київ)


Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). – Ф. 2188, оп. 1, спр. 1, арк. 6, 7.


Макарчук С. А. Українська республіка галичан. – Львів, 1997. – С. 108-109.


ЦДАВО України. – Ф. 2188, оп. 1, спр. 14, арк. 140.


Там само. – Спр. 7, арк. 86.


Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданню дня 13 падолиста 1918 р. // Західно-Українська народна республіка 1918-1923. Документи і матеріали. – Т.2. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 6.


Krotofil M. Ukrainska Armia Halicka 1918-1920. Organizacija, uzbrojenie, wyposazenie i wartosc bojowa sil zbrojnych Zachodnio-Ukrainskiej Republiki Ludowej. – Torun, 2002. – S.101.


Статутъ Императорскаго Военнаго Ордена Святаго Великомученика и Побьдоносца Георгія, принадлежащаго къ сему Ордену Георгіевскаго Креста и причисляемыхъ къ тому же Ордену Георгіевскаго Оружія и Георгіевской Медали. Изданіе 4-е, дополн. по 15 іюля 1915 г. – Петроградъ, 1915. – С. 44.


Там само. – С. 63. Під Георгіївською Зброєю розумілися шпаги, шаблі, палаши й кортики існуючих зразків, але з позолоченими ефесами з написом “за храбрость” та зменшеним зображенням хреста ордена Св. Георгія, з лавровими прикрасами на кільцях і наконечниках піхов та темляком на Георгіївській стрічці.


Там само. – С. 80.


Варлаамов Д. На развалинах империи // Кавалеръ. – 2001. – № 3. – С. 53-54, 66-69; Кирилин А. Лавровая ветвь на Георгиевской ленте // Цейхгауз. – 1998. – № 7. – С. 19-21.


ЦДАВО України. – Ф. 2192, оп. 2, спр. 8, арк. 24.


Там само. – Ф. 2188, оп. 1, спр. 16, арк. 39.


Боберський І. Щоденник, 1918-1919 рр. /Упоряд. Ю. А. Мицик. – К., 2003. – С.121.


ЦДАВО України. – Ф. 2188, оп. 2, спр. 72, арк. 7.


Ceska statni a vojenska symbolika = Czech state and military symbols. – Praha, 1996. – S.23.



Джерело: http://uht.org.ua/ua/part/vijsjkova_symvolika/history/article;207/
Категорія: Історія | Додав: Соломія (22.10.2009) | Автор: Микола ЧМИР
Переглядів: 1452 | Теги: військова відзнака, 1919, ЗУНР, орден, медаль, війскова нагорода, нагородна зброя
Всього коментарів: 0
avatar