Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 21.11.2017, 01:29
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Мапа гостей

Важливо

Адреса нашого сайту змінилась, прошу заходити до нас за адресою bratkozak.com.ua

Наша кнопка

Випадкове фото

Останні статті

Погода

Українська рейтингова система Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог статей

Головна » Статті » Історія

Українське козацтво (початок)
Українське козацтво – феномен українського народу, його державотворча, військово-патріотична та оборонна складова, його політична та військова опора.

 Природу українського козацтва можна зрозуміти з позицій арійсько-ведичного вчення про структури ("страти”, шари) народів (етносів), а саме:

козак- брахмани (вищий, духовний шар, наставники народу);  

- кшатрії (воїни, точніше воєначальники, політики, адміністратори, тобто захисники та управителі народу);

- вайш’я (господарі, організатори виробництва матеріальних цінностей, господарі-землероби,  майстри-ремісники);

- шутри (нижчий шар – робітники (пролетаріат), наймити, люди некваліфікованої фізичної праці, служники, холопи).

Українські козаки – це "кшатрії” українського народу. Веди так характеризують цей санскритський термін: "Кшатрії – люди сили й дії, котрі відмовляються від свого життя задля справи; члени другої за значимістю з чотирьох страт (шарів); правителі, воїни, керівники; у символічному плані "Божественна сила в людині”.  Кшатрії як складова українського народу, який багато тисячоліть живе на землях України, існували завжди.

Існує загальновідомий образ запорозького козака. Французький інженер і військовий картограф Боплан у 1660 році видав свою роботу під назвою «Опис України, яка є деякими провінціями Королівства Польщі, що розкинулася від меж Московії аж по кордони Трансильванії». У цій роботі Боплан так описав українських козаків: «Одяг у козаків поділявся на похідний і для мирного часу. Похідний одяг їх складається з сорочки, двох шароварів (одні на зміну), жупана з товстого сукна і шапки. У них була ще свита, верхня одежа, яка звичайно була з кобеняком, тобто з капором. У мирний час запорожці здавна вдягалися дуже багато. Сорочка, хоч і товста, але з шовковою стьожкою. Штани широкі, наче азійські шаровари, і червоні чоботи – це нижній одяг. На верх сорочки надягали каптан, який міг бути шовковим, парчовим і сукняним, і підперізувався пасом – широким шовковим поясом, затканим на кожну чверть срібними або золотими нитками. Поверх каптана накидалася свита, завжди сукняна, з розрізними рукавами, які, звичайно, застібалися один на другий ззаду на спині і підкладалися під кобеняка, які вдягали на випадок дощу або негоди. На голові запорожець носив бриль, гостроверху хутряну шапку або кобур – сукняну червону шапку з бобровою  опушкою. На каптан через праве плече на перев’язі вішали самопал, а за поясом на ланцюжках – два пістолі і двогострий ніж замість кинджала. Шаблю в мирний час носили рідко, може, тільки до Рад. Тоді ж одягали поверх каптана і сталеву сітку (кольчугу). Бороду завжди голили, як і голову, зоставляючи коло лоба довге пасмо, схоже на косу, яке називали чуприною; і ця чуприна закручувалася за ліве вухо три або чотири рази».

Описана специфічна козацька зачіска – поголена голова з залишеною довгою чуприною – була традиційною для запорожців і підтверджувала їх належність до військового лицарського стану. Таку зачіску мали і попередники козаків – представники військового стану «кшатріїв» в усі часи їхнього існування.

На древньоєгипетських рельєфах на гробниці фараона Хоремхеба (XIV століття до н.е.) зображені мітанійські арії, які потрапили в полон до Єгипту. З тімені й потилиці мітанійця звисають "оселедці”. Зачіска з оселедцем ("шикхандакою”) характерна й для аріїв древньої Індії. Фотографія  і опис зображення з гробниці фараона Хоремхеба повністю співпадають з реконструкцією обличчя, виконаною Герасимовим М.М. за черепом із катакомбного (арійського) поховання першої половини II тисячоліття до н.е.

оселедець
Мітанійський арій Із древньоєгипетського рельєфу
на гробниці фараона Хоремхеба
(
XIV століття до н.е.).


"Із подивом дивилися французи на екзотичних воїнів, які ніби зійшли з фантастичних картин: широкі шаровари, бриті голови з оселедцями, криві шаблі…”. Це опис запорозьких козаків, які під проводом отамана Івана Сірка брали участь у битві за фортецю Дюнкерк у 1645 році на боці Франції проти іспанців.

Про оселедець говорить у X столітті і Костянтин Багрянородний, описуючи київського князя Святослава. Князь Святослав був представником особливої української касти воїнів, що мала свої прадавні звичаї і традиції. Він був характерником. Військо Святослава не могла подолати найкраща в Європі закута в лати рать Іоанна Цемісхія. Меч Святослава розбив хозарів і розгромив візантійців. Про ідеологію характерників писав князь Святослав Хоробрий в листі до візантійського імператора Іоана Цімісхія: «Ми – не які-небудь ремісники, котрі добувають засоби для існування працею рук своїх, а мужі крові, котрі зброєю перемагають ворога».



Філон Джалалій –

визначний полководець національно-визвольної війни
17 ст., соратник Б.Хмельницького

(погруддя із музею Богдана Хмельницького, м. Чигирин).


Характерник народжувався один на сотню, а може, й на тисячу майбутніх воїнів. Ця людина могла бачити й чути те, чого не бачили й не чули інші. Він чув коней у степу за два дні до їх приходу, він відчував ворогів і відгадував їхні плани, він чув річку, рух кожної травинки. Це був не тільки маг від природи, а навіть трошки вище  людина, яка з’єднувалася з природою. Керований він був матінкою-Землею, тією, де народився.

У складі запорозького війська існував окремий загін характерників. Їх було небагато. До них відносилися і деякі гетьмани та кошові отамани, серед яких – Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Іван Богун, Філон Джалалій, Максим Кривоніс, Северин Наливайко, Семен Палій.

Іван СіркоБагато чудернацьких історій відомо про Івана Сірка. За час свого отаманування з 1659 по 1680 роки Сірко брав участь у 55 битвах і скрізь виходив переможцем, не рахуючи безлічі дрібних виграних ним сутичок з ворогами, не занесених до літописів. За 22 роки запорозькі козаки обирали Сірка Кошовим отаманом 22 рази! Вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або заклясти вороже військо. Недаремно ж турки і татари прозвали його «урус шайтан». Татарські матері Сірком лякали дітей. Турецький султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Сірка. А.Кащенко писав про нього: «Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої допомоги відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими куренями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, кубло великої орди, поруйнувати його городи, вирятувати невільників, що зігнані туди з усіх земель, і взяти велику здобич?».

Відомо, що у мертвого Івана Сірка козаки відрізали праву руку. Потім, у критичну хвилину бою, вони виставляли її перед собою, як прапор, і перемагали ворога. Тільки після ліквідації Січі побратими поховали правицю отамана.

Запорозька Січ, яка існувала на південних землях сучасної України вздовж річок Рось і Сула, була військовим духовно-лицарським орденом (Лицарство Запорозьке Низове), мала жорсткий Статут, духовно-лицарські традиції, які були витворені козаками-січовиками з їхнім інститутом характерників. Цей орден був споріднений з Мальтійським Орденом.  Підтвердженням належності до ордена є зображення мальтійських хрестів на козацьких корогвах та іншій атрибутиці, а ще – на могильних хрестах та надмогильних каменях. Сліди козаків-запорожців простежуються й на Мальті та на першобатьківщині Орденського лицарства – в Єрусалимі, де у храмі Гробу Господнього й досі зберігається подарована гетьманом Мазепою чаша з чистого золота. На чаші є напис: "Дар Його Високості Івана Мазепи, гетьмана Русі”. Відомо, що він також подарував цьому храму ще й коштовну лампу та срібний вівтар.

"Запорозька Січ – суто українська модель середньовічного лицарського ордену, в якій войовничість народу й потреба самозахисту найідеальніше поєдналися з його жертовною волелюбністю і природним аристократизмом духу. Бо віддавна склалося, що український народ писав свою історію не тільки літописами та хроніками, а й шаблями та пістолями, витворюючи з рідної землі величну, безсмертну Енциклопедію Козацьких могил. – Богдан Сушинський.  

Запорозька Січ була не єдиною в Україні організацією такого типу. На думку Володимира Пилата, Верховного отамана Федерації Бойового Гопака, «після хрещення Русі переслідувані князями та греками волхви, жерці і воїни – охоронці храмів об’єднувалися у таємні громади і у віддалених від великих міст місцях почали створювати Січі. На островах Дніпра, побережжях Бугу і  Дністра, в  Карпатах і багаточисленних лісах України (Русі) волхви заснували школи бойового гартування і вишколу, в яких шлях воїна до вершин досконалості опирався на рідну віру, одвічні звичаї та обряди».

Герб гетьманщини

Державний герб
української козацької держави «Військо Запорозьке»

З 1649 року на території сучасної України в результаті національно-визвольної війни виникла держава під назвою Військо Запорозьке (інша
назва –  Гетьманщина), яка виступала правонаступником Русі. Главою української козацької держави став гетьман, державна мова – українська, форма правління – республіка, державний устрій – унітарний, Державний герб «Війська Запорозького» мав традиційне для запорожців зображення козака з самопалом. Першою столицею Гетьманщини стало місто Чигирин. Крім Чигирина столицями пізніше були міста Батурин та Глухів.

23 грудня 1648 р. Київ урочисто зустрічав Богдана Хмельницького на чолі козацького війська. Для народу він став «відновлювачем віри», «рятівником всієї Русі», «батьком вітчизни», «руським Мойсеєм». Вони називали його не інакше як «найяснішим», «від Бога даним», «великим гетьманом».  

Результатом національно-визвольної війни було звільнення всіх етнічних українських земель від іноземного панування, політична влада перейшла до козацької старшини, відбулася заміна старого адміністративно-територіального устрою новим сотенно-полковим, були запроваджені козацькі суди і судочинство, відбулося покозачення всього українського чоловічого населення і сформовано національну армію. В цей час остаточно формується українська козацька нація –
з власною культурою і традиціями, які існують в Україні до нашого часу.

Сотенно-полковий адміністративно-територіального устрій української козацької держави включав 16 полків: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманський, Брацлавський, Кальницький, Київський, Переяславський, Кропивнянський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський. Полк як адміністративно-територіальна одиниця рівнявся повіту. Полк мав центральне полкове місто, якому підпорядковувалися сотенні містечка та села. Очолював полк полковник, який був одночасно головою адміністративно-територіальної одиниці та керівником козацького полку як територіального військового об’єднання.

У козацькій державі Богдана Хмельницького була запроваджена унікальна податкова система: податки збиралися лише з товарів, які провозилися через кордон (митний збір) і при їх перевезенні через річки. Зібраних коштів вистачало транзитній державі для утримання державного апарату та війська. Всі чоловіки у  цій державі вважалися козаками і були приписані до козацьких сотень за місцем проживання. Вони були звільнені від будь яких податків на власне господарство. Козацька сімя мала змогу отримати собі для ведення власного господарства необмежену кількість землі, а всі товари, які вони вирощували чи виробляли, можна було вільно продавати на численних ярмарках. Але, будучи козаком, чоловіки мали за власний кошт придбати собі козацький одяг, потрібні обладунки, зброю і коней. За закликом свого отамана протягом дуже короткого часу козаки збиралися у велике козацьке військо. Козака у похід виряджала вся його родина. Мати чи дружина вручали йому шаблю і благословляли в дорогу.   

Гетьманщина була визнана сусідніми державами, з якими було встановлено дипломатичні та торгові стосунки. Військова майстерність українського козацького війська дуже високо оцінювалася європейськими монархами, які часто запрошували козаків для участі у війнах, ведених ними.

У 1683 році українські козаки зробили вирішальний внесок у спасіння Європи від турецького поневолення. У цьому році Туреччина оголосила війну Австрійській імперії, вторглася на її територію величезним військом під керівництвом досвідченого воїна візиря Кара-Мустафи, який взяв в облогу імператорську столицю – Відень. На допомогу австрійцям у вересні 1683 року до Відня підійшло польське військо короля Яна III разом з українськими козаками. Рішучою атакою кінних козацьких полків під проводом козацьких отаманів Данила Апостола (у майбутньому гетьмана) та Семена Палія в критичний момент битви туркам було завдано нищівної поразки. У цій битві під Віднем турки були розбиті, візир загинув, а Європа знову була врятована від загарбання Османською імперією (перший раз українські козаки захистили Європу у 1620 році, отримавши під проводом гетьмана Сагайдачного перемогу над 150-тисячною турецькою армією під Хотином). Віденська битва стала переломним моментом у затяжних австро-турецьких війнах і початком відходу османів з Європи. Участю українських козаків у Віденській битві опікувався особисто Папа Римський Інокентій XI, який добре розумів велике значення відчайдушної хоробрості та величезного військового досвіду козаків у боротьбі з турками.

Гетьманщина існувала з середини XVII до кінця XVIII ст. В результаті агресивної підступної політики московських правителів землі Гетьманщини були поступово приєднані до склади Московського царства, що дало змогу йому у 1721 році створити на об’єднаних територіях Російську імперію. Всі державні інститути Гетьманщини були ліквідовані. Так, у 1764 році імператорським маніфестом Катерини II гетьмана Кирила Розумовського було звільнено від гетьманства, а саме гетьманство скасовано. Для управління Лівобережною Україною та Запоріжжям була створена Малоросійська колегія. У 1765 році було скасовано козацький устрій на Слобожанщині, яка була перетворена на Слобідсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові, а слобідські козацькі полки реорганізовані в гусарські полки.

Продовження статті читати тут.

Категорія: Історія | Додав: Соломія (18.08.2010) | Автор: Анатолій Грива
Переглядів: 4873 | Теги: Україна, козацьке, козаки, козак, козацтво, кшатрій, Грива
Всього коментарів: 0
avatar